У Старому Заповіті, коли людина робила щось погане, це було зуб за зуб і око за око. І якщо ця людина робила щось погане, у неї було місце порятунку. Я думаю, що це Ісус Навин побудував ті будинки для притулку. І якщо люди робили щось погане і їх мали вбити, але в них було місце для притулку, куди ця людина могла втекти, в це місто-притулок. І вона була в безпеці, якщо її переслідувач не наздоганяв її до того, як вона там опиниться. Він... Але якщо переслідувачі наздоганяли її, вони-вони вбивали цю людину, в дорозі.
Але якщо вона добиралася туди, і якщо вона вчинила цей злочин ненавмисно, і могла представити свою справу і продемонструвати, що шкодує про скоєне, тоді вона могла увійти в це місто-притулок, і переслідувачі не могли увійти в місто. Ні. Людина була в безпеці. Яке, мабуть, це було відчуття: знати, що ти вчинив щось, що було неправильним, і ти знаєш, що це було неправильно, але є місце, де тобі не треба більше хвилюватися, входиш у це місце і перебуваєш у безпеці.
Тепер, якщо людина вчинила це навмисно, що ж, тоді вона повинна була... Вона, вона не могла увійти. Якщо вона навмисно скоїла вбивство, судове розслідування проводилося біля воріт. І це... Але людина, яку розшукували, і вчинила це ненавмисно...
Точно як я дав прообраз цього. Якщо людина вчинила гріх, і вона насправді бажає... вона шкодує про те, що згрішила, є місце притулку. Але якщо їй просто все одно, тоді їй там немає місця, тому що вона не прийме цього. Вона вчинила низько, і вона хотіла так вчинити, для неї не було жодного шансу. І точно так само це сьогодні.
І потім, суть справи полягала в тому, що якщо людина вчинила гріх, вона повинна була бажати місця притулку. Вона повинна була бажати опинитися там.
І це дуже гарний прообраз сьогоднішньої церкви і людей. Людина повинна бажати місця притулку. Ви повинні відчувати свою потребу в ньому. Але якщо ви вважаєте, що вам самим потрібно битися у ваших битвах — будь ласка. Бачите? Але вас точно схоплять ваші переслідувачі. Але одного разу це наздожене вас. Але якщо ви потребуєте місця...
І потім, коли людина шукає це місце і знайшла місце, вона має бажати того, щоб залишитися там. Ви більше не виходите. Ви залишаєтеся там, тоді ви в безпеці, поки ви там. О-о, яким полегшенням, мабуть, це було — знайти місце. Щойно ви ввійдете через ворота, і ворота зачиняться за вами, я був би задоволений. Так точно.
Людина повинна бажати перебувати там, жодного нарікання; ходити й казати: «Ох, навіщо я взагалі прийшов сюди?»
Тепер, ось так саме люди чинять сьогодні. Вони кажуть, що хочуть бути вільними від мирських турбот, а потім вони опиняються... серед вірян, і потім вони кажуть: «Ось, якщо я маю тепер відмовитися від цього, якщо я маю робити те, якщо я маю платити десятину, якщо я маю робити ось ці, і ці інші справи, о-о, нічого собі! Що?» Бачите? Тоді та людина, яка скаржиться, її знову відправляли назад, самій відповідати за своє життя. Але якщо вона... Вона має бути задоволеною й не скаржитися.
Ох, як мені подобається говорити про це! Я не захотів уже виходити. О-о, це Небеса, для мене, сидіти в Небесних місцях у Христі Ісусі, з чоловіками й жінками, які втекли для порятунку свого життя, від речей цього світу, і поставили на якір свою душу в гавані спокою. О-о, яке спілкування! О-о, яка Божественна радість! Спираючись на Його вічну Руку, весь тиск минув. Нічого не боюся, амінь, бо я в безпеці у Христі.
«Він — міцна Вежа, тікає в Нього праведник і безпечний. Він — Скеля в землі спраглій, Покров під час бурі». Яке місце для знаходження! Я не бачу нічого, чим можна бути незадоволеним. Єдине нарікання, яке я маю — чому я не зробив цього задовго до того, коли я зробив це? Я дотягнув десь до дев'ятнадцяти, до двадцяти років.

Вільям Бранхам, проповідь «Звільнення від тиску»