Історія мого життя

Дата: 59-0419A | Тривалість: 2 години 4 хвилини | Переклад: VGR
Храм Анжелуса в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, США
E-1 Схилимо наші голови лише на хвилинку для молитви.
Наш дорогоцінний Небесний Батьку, це справді є привілегією, яку ми маємо від наближення до Тебе, нашого Бога та Спасителя. Слухаючи цю чудову пісню, Великий Ти, вона приводить нас у тремтіння, бо ми знаємо, що Ти є великий. І ми молимо, щоб Твоя величність була проявлена до нас наново, цього дня, коли ми говоритимемо. І мені випало, перший раз за багато років, спробувати повернутися в життєве минуле, і я благаю, щоб Ти дав мені силу і—і те, чого я потребую, Господи, в цю годину. І нехай всі мої помилки в житті будуть лише опорними каменями для інших, які привели б їх ближче до Тебе. Даруй це, Господи. Нехай грішники побачать сліди на пісках часу, і нехай їх буде приведено до Тебе. Все це ми просимо в Ім’я Господа Ісуса. Амінь. (Можете сідати.)
E-1 Let us bow our heads just a moment for prayer. Our gracious heavenly Father, it is indeed with privileges that we have of approaching Thee, our God and Saviour. Hearing this marvelous song, "How Great Thou Art," it thrills us because that we know that Thou art great. And we pray that Your greatness will be manifested to us anew this afternoon as we speak. And it is fallen my lot for the first time in many years to try to go back into life's past, and I pray that You'll give me strength and--and what I need, Lord, to be in this hour. And may all my mistakes in life only be a steppingstone to others, that would bring them closer to Thee. Grant it, Lord. May sinners see the footprints on the sands of time, and may they be led to Thee. These things we ask in the Name of the Lord Jesus. Amen. (May be seated.)
E-2 [Брат Ґловер каже: “Чи не могли б ви помолитися над цими хусточками, перш ніж розпочнете?”—Ред.] Я був би радий. [“Там є ось ті та ось ці, над якими треба помолитися.”] Гаразд, добродію, дякую вам. Як цей освячений чоловік, Брат Ґловер, якого я знаю вже певну кількість років, мав привілегію трохи побути разом з ним минулого вечора. І він розповів мені про…він на якийсь час відійшов вбік, відпочивав. А тепер, у віці семидесяти п’яти років, повертається до служіння Господу. В мене більше ніж наполовину зняло втому, коли я почув це. Я думав, що я був утомлений, але я—я не думаю, що це так. Він тільки-но поклав переді мною тут трохи хусточок, у формі конвертів, і так далі, де вони знаходяться всередині та вже згорнуті.E-2 [Brother Glover says, "Could you pray for these handkerchiefs before you start?"--Ed.] I'll be glad. ["There's those and these to pray for."] All right, sir, thank you. As this sainted man, Brother Glover, that I've known now for some years, had the privilege of being with him awhile last evening. And he's told me of--he'd been laid up for a little while, resting. And now, at seventy-five years old, is returning back into the service of the Lord. I'm not half as tired as I was before I heard that. I--I thought I was tired, but I--I don't believe I am. He had just placed here to me some handkerchiefs, in the form of envelopes, and so forth, where they're inside and already backed.
E-3 Тепер, будь-хто з вас у радіоефірі, або тут, які бажають одну з цих хусточок, і ви бажали б…Храм Ангола розсилає їх постійно, ввесь вас. Ви можете написати просто сюди до Храму Ангола, і вони помоляться над нею, тому що, я запевняю вас, що це є Писання. Це Божа обіцянка.
І якщо станеться так, що ви б хотіли, щоб я помолився над однією для вас, що ж, я буду радий зробити це. Ви лише напишіть мені на поштову скриньку 3-2-5, 325, Джефферсонвілль, пишеться Д-ж-е-ф-ф-е-р-с-о-н-в-і-л-л-ь, Джефферсонвілль, Індіана. Або якщо ви не можете пригадати номер поштової скриньки, пишіть просто “Джефферсонвілль.” Це невеличке містечко, близько тридцяти п’яти тисяч населення. Там кожен мене знає. І, отож, ми були б раді помолитися над хусточкою та вислати вам.
E-3 Now, any of you in radio land, or here, that desires one of these handkerchiefs, and you would, the Angelus Temple sends them out constantly, all the time. You could write right here to Angelus Temple and they'll pray over it, because I will assure you that it's the Scripture. It's a promise of God.
And if it would be that you'd want me to pray over one for you, why, I'll be glad to do that. You just would write me at post office box 3-2-5, 325, Jeffersonville, spelt J-e-f-f-e-r-s-o-n-v-i double l-e, Jeffersonville, Indiana. Or if you cannot think of the post office box, just write "Jeffersonville." It's a small city, population about thirty-five thousand. Everyone knows me there. And so we would be glad to pray over a handkerchief and send to you.
E-4 І, тепер, у нас був великий успіх в робленні цього, тому що…Ви разом з нею одержите листа невеличкої форми, що люди по всьому світу моляться кожного ранку о дев’ятій годині та о дванадцятій годині та о третій годині. І можете собі уявити, по всьому світу, о якій годині ночі їм доводиться вставати, щоб звершити цю молитву. Отож, якщо всі ці десятки тисяч, та помножені на тисячі, якраз в цей самий час підносять молитви Богові за це служіння, вашу хворобу, Бог просто не може відкинути це. І тому ми тепер, як я кажу, у нас нема ніяких програм, ми не очікуємо ані одного цента грошей. Ми лише…Якщо ми можемо допомогти вам — це те, заради чого ми тут. І нехай ми…E-4 And now, we have had great success in doing this, because... You'll have a little form letter with it, that people around the world pray every morning at nine o'clock, and at twelve o'clock and at three o'clock. And you can imagine, around behind the world, what time of the night they have to get up to make this prayer. So if all these tens of thousands, and times thousands, are sending prayers to God at that very same time for this ministry, your sickness, God just can't turn that away. And so now we, as I say, we don't have any programs; we're not wanting one penny of money. We're just... If we can help you, that's what we're here for. And let us...
E-5 Хтось несе іще одну купу хусточок.
Отож, якщо у вас нема хусточки, яку ви б хотіли послати, що ж, тоді ви просто напишіть, все одно. Якщо вона не потрібна вам саме зараз, зберігайте її в Книзі Дій, у Біблії, 19-ий розділ. І вона буде у формі невеличкої білої стрічки, яку буде послано вам, та інструкції, як спочатку сповідувати ваші гріхи. Та (дякую вам) як сповідувати ваші гріхи. Ви повинні ніколи не намагатися одержати щось від Бога без того, щоб спочатку не виправити все з Богом. Розумієте? І тоді, вас наставлено в цьому покликати ваших сусідів, та вашого пастора. Якщо у вашому серці є щось проти когось, спочатку ідіть і виправте це, і повертайтеся. А потім моліться, проводьте молитовне зібрання у вашому домі, і пришпильте цю хусточку до вашої спідньої білизни, тоді вірте Богові. І в ці самі три години, щоденно, будуть люди, які по всьому світу молитимуться, ланцюжок по всьому світу.
E-5 A... Someone is bringing another bunch of handkerchiefs. Now, if you do not have a handkerchief that you wanted to send, well, then you just write anyhow. If you don't need it right now, keep it in the Book of Acts in the Bible, the 19th chapter. And it'll be a form of a little white ribbon that will be sent you, and the instructions how to confess your sins first. And (Thank you.) how to confess your sins... You must never try to get anything from God without first being right with God. See? And then you're instructed in this to call your neighbors in and your pastor. If you got anything that's in your heart against anyone, go make it right first, and come back. And then pray, have a prayer meeting in your home, and pin this handkerchief to your underneath garment, then believe God. And at that very three hours, each day, there'll be people around the world praying, a chain around the world.
E-6 І тепер вона ваша, цілком безкоштовно, лише пошліть. І—і, тепер, ми не будемо писати до вас, вимагати від вас грошей або розповідати вам про якусь програму, яку ми проводимо. Ми хочемо, щоб ви підтримували програму, але в нас нема—нема жодної, щоб ви її підтримували. Розумієте? Отож ви…Це не для того, щоб одержати вашу адресу, це лише тільки засіб та служіння Господу, яке ми стараємося нести.
Тепер схилимо наші голови. І, якщо ви в радіоефірі, приготували свою хусточку, просто покладіть свою руку на неї, коли ми молитимемося.
E-6 And now, it's yours absolutely free; just send. And--and, now, we will not be writing back to you to dun you or to tell you of some program that we have. We want you to support program, but we don't--don't have any for you to support. See? So you... It's not to get your address; it's just merely accommodation and a ministry of the Lord that we're trying to carry on.
Now, let us bow our heads. And if you're in radio land, have your handkerchief laying there, just put your own hand upon it while we pray.
E-7 Милостивий Господь, ми приносимо Тобі ці невеличкі пакуночки, в деяких з них, схоже, маленькі сорочечки для немовлят, можливо, або—або якась невеличка одіж, або, можливо, пара невеличких чобіток, або—або щось, хусточка, які підуть до хворих та стражденних. Господи, це згідно з Твоїм Словом, що ми робимо це. Тому що ми читаємо, у Книзі Дій, що вони брали з тіла Твого слуги, Павла, хусточки та пояси, бо вони вірили, що Твій Дух перебував на тій людині. І нечисті духи виходили геть з людей, і хвороби та недуги полишали їх, тому що вони вірили. І тепер ми усвідомлюємо, Господи, що ми не Святий Павло, але ми знаємо, що Ти все ще залишаєшся Ісусом. І ми благаємо, щоб Ти вшанував віру цих людей.E-7 Gracious Lord, we bring to Thee these little parcels, perhaps some of them look to be maybe little vests for a baby, or--or some little undershirt, or maybe a little pair of booties, or--or something, a handkerchief, that's going to the sick and the afflicted; Lord, it is according to Thy Word that we do this. For we read in the Book of Acts, that they taken from the body of Your servant Paul, handkerchiefs and aprons, because they believed that Your Spirit was on the man. And unclean spirits went out of people, and afflictions and diseases left them, because they believed. And now, we realize, Lord, that we're not Saint Paul, but we know that You still remain Jesus. And we pray that You'll honor the faith of these people.
E-8 І одного разу було сказано, що коли Ізраїля (старалися слухатися Бога) було спіймано у пастку, перед ними море, з іншого боку гори, і наближається армія фараона. І дехто сказав, що: “Бог поглянув униз крізь той Полум’яний Стовп, розгніваними очима, і море злякалося та відкотилося назад, і створило Ізраїлеві шлях перейти до обіцяної країни.”
О Господи, зглянься знову, коли оці пакуночки покладаються на хворі тіла на згадку Твого живого Слова. І нехай хвороба злякається, поглянь крізь Кров Твого Сина, Ісуса, Який помер заради цього викуплення. І нехай ворог злякається та відійде геть, щоб ці люди могли перейти до обіцянки, що “Найбільш за все,” що це є Твоїм бажанням, “щоб нам щастило в здоров’ї.” Даруй це, Батьку, бо ми відсилаємо це з тим—з тим відношенням в нашому серці. І це є нашою метою. Ми посилаємо це в Ім’я Ісуса Христа. Амінь.
Дякую вам, Брате Ґловер. Дякую вам, добродію.
E-8 And it was said once that when Israel, trying to obey God, had been caught into a trap, the sea before them, the mountains on either side, and Pharaoh's army approaching. And one has said that, "God looked down through that Pillar of Fire with angered eyes, and the sea got scared, and rolled back itself, and made a path for Israel to cross to the promised land."
O Lord, look down again, when these parcels are laid upon the sick bodies in commemoration of Thy living Word. And may the disease get scared, look through the Blood of Thy Son, Jesus, Who died for this atonement. And may the enemy be scared and move away, that these people might move into the promise, that above all things, that it is Your desire that we prosper in health. Grant it, Father, for we send it with that--with that attitude in our heart. And that's our objective. We send it in Jesus Christ's Name. Amen.
Thank you, Brother Glover. Thank you, sir.
E-9 Отож, оскільки цього вечора завершення цієї частини пробудження, я не знаю, буде це транслюватися чи ні, але я хотів би сказати (якщо ні) до радіоаудиторії, що це були одні з найкращих зібрань, які були в мене, за багато-багато років. Це було конкретне, сильне, наповнене любов’ю, узгоджене зібрання, на якому я не був вже довгий час.E-9 Now, tonight being the closing of this part of the revival, I do not know whether it will be broadcast or not, but I'd like to say (if not) to the radio audience, that this has been one of the finest meetings that I've had for a many, many years. It's been solid, sound, most loving, cooperative meeting that I have been in for a long time.
E-10 [Один брат каже: “Ми будемо в ефірі аж до п’ятнадцятої хвилини на п’яту, брате. І вони слухають вас, по всій південній Каліфорнії, аж до островів, та на кораблях. Ми одержуємо повідомлення від них. І, таким чином, у вас велика аудиторія, тисячі та десятки тисяч.”—Ред.] Дякую вам, добродію. Це дуже добре. Радий чути це. Благословить Бог вас усіх.
І в мене, без усякого сумніву, завжди був теплий куточок в моєму серці для Храму Ангола, бо тут стоять за повну Євангелію Ісуса Христа. І, тепер, він—він, здається, став тепер мені ще ближчий. Здається, немовби, після зустрічі з кожним, і бачачи їхній добрий дух, здається, що я ще більше став одним з вас, аніж був раніше. Благословить вас Бог — це моя молитва. І…[Аудиторія аплодує—Ред.] Дякую вам, щиро.
E-10 But... [A brother says, "We're on the air till a quarter past four, brother. They are listening to you all over southern California, out into the islands, and on the ships. We get messages from them. And so you got a big audience, thousands and tens of thousands."--Ed.] Thank you, sir. That's very good. Glad to hear that. God bless you all.
And I certainly have a--always had a warm place in my heart for the Angelus Temple, for its stand for the full Gospel of Jesus Christ. And now, it's--it seems to be more personal to me now. It seems like, after meeting everyone and seeing their fine spirit, I seem like I am just more one of you than I used to be. God bless you, is my prayer. And... [Audience applauds--Ed.] Thank you, kindly.
E-11 Отож, було оголошено, що сьогодні я збирався на деякий час говорити до вас про: Історія мого життя. Це для мене важко. Це буде перший раз, коли я намагатимуся наблизитися до цього, за багато років. І в мене не буде часу торкнутися подробиць, та лише частину з цього. І, там, я припустився багатьох помилок, робив багато чого такого, що було неправильним. І моїм бажанням буде, щоб ви, в ефірі, та ті, хто присутні, щоб ви не взяли моїх помилок як камені спотикання, але як опорні камені, щоб привести вас ближче до Господа Ісуса.E-11 Now, it was given out that today I was to kinda talk to you a while on "My Life Story." That's a--a hard thing for me. This will be the first time I have tried to approach it for many years. And I would not have time to go in details, but just part of it. And in here I've made many mistakes, done many things that was wrong. And I'll desire, that you in the radio land and you that are present, that you will not take my mistakes to be stumbling stones, but steppingstones to bring you closer to the Lord Jesus.
E-12 Потім, сьогодні ввечері, мають бути роздані молитовні картки для служіння зцілення сьогодні ввечері. Ось, коли ми говоримо про служіння зцілення, це не означає, що ми збираємося зцілювати когось, ми збираємося “молитися за когось.” Зцілення здійснює Бог. Він справді був вельми ласкавий до мене, відповідаючи на молитви.
І я розмовляв з менеджером одного відомого євангелиста, нещодавно тут, і—і було поставлено запитання, чому цей євангелист не молився за хворих. І євангелист сказав у відповідь менеджеру моїх зібрань, сказав: “Якщо…Цей євангелист вірить у Божественне зцілення. Та якби він почав молитися за хворих, це зашкодило б його служінню, бо його спонсорують церкви. Багато церков, та багато хто з них, не вірять у Божественне зцілення.”
Тому я відношуся з повагою та пошаною до євангелиста, бо він стоїть на своєму місці, на своєму належному посту. Він міг би, можливо…Я ніколи не зможу зайняти його місце, і я сумніваюся, чи міг би він зайняти моє місце. У нас у всіх є певне місце в Божому Царстві. Ми всі об’єднані разом. Різні дари, але той самий Дух. Різні проявлення, я хотів сказати, але той же самий Дух.
E-12 Then tonight the prayer cards is to be given out for the healing service tonight. Now, when we speak of healing service, doesn't mean that we're going to heal someone; we're going to pray for someone. God does the healing. He's just been very gracious to me to answer prayer.
And I was talking to the manager of a famous evangelist here sometime ago, and--and it was asked why didn't this evangelist pray for the sick. And the evangelist said back to the--the manager of my meetings, said, "If... This evangelist believes in Divine healing. But if he would start praying for the sick, it would interrupt his service because he's sponsored by churches. Many churches and many of them does not believe in Divine healing."
So I have an honor and respect for the evangelist, because he's keeping his place, his post of duty. He could perhaps... I could never take his place, and I doubt whether he could take my place. We all have a place in the Kingdom of God. We're all jointed together: different gifts, but the same Spirit, different manifestations, I meant to say, but the same Spirit.
E-13 І, тепер, сьогодні ввечері зібрання розпочнуться…Я думаю, вони сказали, що концерт почнеться о шостій тридцять. І, тепер, якщо ви у радіоефірі, підключайтеся послухати це. Це…Це буде чудово, це так завжди.
І потім, я хочу сказати, що молитовні картки будуть роздані одразу після цього служіння, як тільки це зібрання буде розпущено, якщо ви тут і бажаєте молитовну картку. Мені декілька хвилин тому доповіли, мій син або містер Мерсь’єр, або містер Ґоуд, вони роздаватимуть молитовні картки. Просто залишайтеся на своєму місці. Як тільки зібрання буде розпущено, просто залишайтеся на своєму місці, щоб хлопці могли пройти по ряду та провести роздачу молитовних карток якомога швидше. Це буде на балконах чи то в залі, усюди, на нижніх ярусах, або де б ви не знаходилися, просто залишайтеся на своїх місцях, і хлопці знатимуть, що ви тут заради молитовної картки. І потім, ввечері ми молитимемося за хворих. І якщо Господь не перемінить мої думки, я хочу сьогодні ввечері проповідувати на тему Якщо Ти покажеш нам Отця, цього нам вистачить.
E-13 And now, tonight the services will begin... I think they said the concert begins at six-thirty. And now, if you're out in the radio land, come in to listen to this. It's... It'll be beautiful; it's always.
And then I wish to say that the prayer cards will be given out immediately after this service, just as soon as this service is dismissed, if you're here and want a prayer card... I was instructed in there just a few moments ago, my son, or Mr. Mercier, or Mr. Goad; they'll be giving out prayer cards. Just remain in your seat. As soon as the service is dismissed, just remain at your seat so the boys can get down through the line and get the prayer cards given out just as quick as possible. That'll be in the balconies or on the floor, wherever, the bottom floors or wherever you are; just remain in your seat and the boys will know that you're here for a prayer card. And then tonight we'll be praying for the sick. And if the Lord does not change my thoughts, I want to preach on the subject tonight, "If You'll Show Us The Father, It Will Satisfy Us."
E-14 Тепер я хочу прочитати задля сьогоднішньої теми, лише щоб розпочати Історію життя, місце, що знаходиться у Посланні до Євреїв, 13-ий розділ, і розпочнемо тут з…скажімо, з 12-го вірша.
Тому то Ісус, щоб кров’ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою.
Тож виходьмо…до Нього поза табір, несучи Його наругу.
Бо постійного міста не маємо ми тут, але шукаємо майбутнього.
Отже, ось така то тема. Бо, ви розумієте, якщо то є історія життя, або що б там не стосувалося людської істоти, ми не прославляємо це, і особливо людське минуле, якщо воно було настільки темним, як моє. Але я подумав, якщо ми читали Писання, Бог благословить Писання. І моя думка є:
Що постійного міста не маємо ми тут, але шукаємо майбутнього.
E-14 Now, I wish to read for a text this afternoon, just to start off the Life Story, found over in the Book of Hebrews the 13th chapter, and let's begin here about, I'd say about the 12th verse.
Wherefore Jesus also, that he might sanctify the people with his own blood, suffered without the gate.
Let us go... therefore to him without the camp, bearing his reproach.
For here we have no continuing city, but we seek one to come.
Now, that is kindly of a text. For, you see, if it's a life story, or anything pertaining to a human being, we don't glorify that, and especially a--a man's past, if it's been as dark as mine has been. But I thought if we read the Scripture, God would bless the Scripture. And my thought is that here we have no continuing city, but we seek one to come.
E-15 Ось, я знаю, що ви дуже любите Лос-Анжелес. Ви маєте на це право. Це велике, чудове місто. Разом з його смогом та чимось там іще, все ж таки це чудове місто, гарний клімат. Але це місто не зможе перебувати постійно, йому має прийти кінець.
Я стояв у Римі (там, де великі імператори), і містá, про які вони думали, що будували навічно, і копають на двадцять футів вглиб, щоб навіть знайти їх руїни.
Я стояв там, де фараони володіли своїми величезними царствами, і ви тепер копаєте вглиб в землю, щоб знайти, де там великі фараони володарювали.
Всім з нас подобається думати про наше місто та про нашу місцевість. Але, пам’ятайте, це не може встояти.
E-15 Now, I know that you're very fond of Los Angeles. You have a right to be. It's a great, beautiful city. With its smog and whatmore, yet it's a beautiful city, fine climate. But this city cannot continue; it's got to have an end.
I've stood in Rome where the great emperors and the cities that they thought they would build immortal, and dig down twenty feet to even find the ruins of it. I've stood where the Pharaohs has had their great kingdoms, and you'd dig down in the ground to find where the great Pharaohs ruled. All of us like to think about our city and our place. But remember, it cannot stand.
E-16 Коли я був малим хлопчиком, я ходив до величезного кленового дерева. В нашій місцевості у нас багато твердої деревини. І тоді в нас були ці кленові дерéва, цукровий клен, і те, що ми називаємо “твердий клен” та “м’який клен.” Це величезне дерево, то було найкрасивіше дерево. І коли я приходив з ланів, пропрацювавши на сінокосі та—та на жнивах, мені подобалося ходити до цього великого дерева і—і сидіти там під ним і—і дивитися вгору. І я міг споглядати, як його величезне, могутнє гілля розхитувалося на вітру, велетенський стовбур. І я казав: “Знаєш-но, я думаю, що це дерево буде стояти тут сотні і сотні років.” Нещодавно я ходив дивитися на це старе дерево, то лише корч.
“Бо тут не маємо ми постійного міста.” Ні, ніщо з того, що тут на землі, що ви бачите, не перебуватиме постійно. Йому має прийти кінець. Все, що є смертним, має звільнити місце безсмертю. Отож, не має значення, наскільки добрі ми будуємо наші шосе, наскільки гарні ми витворюємо наші будівлі, все це має відійти, бо тут нема нічого, що могло б перебувати постійно. Лише Невидиме є тим, що перебуватиме постійно.
E-16 When I was a little boy I used to go to a great maple tree. In my country we have a lot of hardwood. And then we had this maple tree, the sugar maple, and what we call the "hard maple" and "soft maple." This great gigantic tree, it was the most beautiful tree. When I would come in from the fields, of working in the hay and--and the harvests, I would love to go to this big tree and--and set down under it, and--and look up. And I could see its great, mighty branches sway in the wind, great huge trunk. And I said, "You know, I believe that this tree will be here for hundreds and hundreds of years." Not long ago I took a look at the old tree; it's just a snag. "For here we have no continuing city."
No, nothing here on the earth that you can look at will continue. It's got to have an end. Everything that's mortal has to give away to an immortality. So no matter how good we build our highways, how fine we make our structures, it all has to go, for here there's nothing can continue. Just the Unseen is what continues.
E-17 Я пам’ятаю будинок, в якому ми жили, то була стара дерев’яна хатинка, обліплена глиною. Я…Мабуть, можливо, багато хто ніколи не бачив будинку, обліпленого глиною. Але він був увесь обліплений глиною, і здоровенні міцні колоди, які були в старому будинку, я думав, що той будинок простоїть сотні років. Але, знаєте, сьогодні на тому місці, де стояв той будинок, проходить будівництво житлового дому. Там все дуже змінилося. Все змінюється. Але…E-17 I remember the house that we lived in; it was an old log house chinked with mud. I... Perhaps maybe many never seen a house chinked with mud. But it was all chinked up with mud, and the great huge logs that was in the old house, I thought that house would stand for hundreds of years. But, you know, today where that house stood is a housing project. It's so much different. Everything's changing. But...
E-18 І я дивився на свого батька, він був, скоріше, низькорослим, кремезним чоловіком, дуже сильним, і він був одним з найсильніших чоловіків невисокого зросту, кого я знав. Я зустрів містера Кутса, чоловіка, з яким він працював на лісозаготівлі, він був лісорубом, і близько року тому, і містер Кутс є моїм дуже хорошим товаришем, і дияконом Першої Баптистської Церкви, і він сказав: “Біллі, ти маєш бути дуже сильним чоловіком.”
І я сказав: “Ні, я не такий, містере Кутс.”
Він сказав: “Якщо ти вдався в свого татка, ти будеш таким.” Сказав: “Я бачив, як той чоловік, вагою в сто сорок фунтів [шістьдесят три кілограми—Прим. перекладача], сам один завантажував до вагону колоду, яка важила дев’ятсот фунтів [приблизно чотириста кілограмів—Прим. пер.].” Він просто знав, як робити це. Він був сильним. Я бачив, як він приходив помитися та приготуватися до обіду, коли мати кликала його.
E-18 And I used to see my father; he was a rather a short, stocky man, very strong, and he was one of the strongest little men that I knew of. I met Mr. Coots, a fellow that he used to work with in the logs; he was a logger, and about a year ago. And Mr. Coots is a very good friend of mine, and a deacon in the First Baptist church, and he said, "Billy, you ought to be a real powerful man."
And I said, "No, I'm not, Mr. Coots."
He said, "If you took after your daddy, you would be." Said, "I seen that man, weighing a hundred and forty pounds, load a log on the wagon by himself, that weighed nine hundred pounds." He just knew how to do it. He was strong. I'd see him come into the place to wash and get ready for dinner, when mother would call him.
E-19 І в нас була стара яблуня на передньому дворі, і, потім, там було три або чотири невеличких позаду. І якраз на середньому дереві було старе дзеркальце, розбите, досить велике. І було прикріплене до дерева декількома цвяхами, загнутими. Щось на зразок того, що деякі з вас, теслі, що слухають, назвали б “вíшалка.” Вони були загнуті, щоб тримати дзеркальце на своєму місці. І там був старий циновий гребінець. Хто коли-небудь бачив старий циновий…старомодний циновий гребінець? Він в мене просто перед очима.
І потім там була невеличка лавка для прання, лише невеличка дошка на косих ніжках, прилаштована до дерева. Там невеличка, стара зелено-жовта водокачка, якою ми накачували воду, і ми милися під тим старим деревом. І мама брала борошняні мішки і робила рушники. Чи користувався хто коли-небудь рушниками з мішковини? Авжеж, тепер я справді почуваюся неначе вдома. І ті великі, старі грубезні рушники! І коли вона влаштовувала нам, дітям, баню, вона…вона немовби здирала шкіру кожного разу, коли витирала. І я пам’ятаю той старий мішок з-під борошна. І вона повитягувала деякі з ниток і поробила невеличкі китиці, щоб неначе прикрасити його.
E-19 And we had an old apple tree out in the front yard, and then there was three or four small ones along towards the back. And right in the middle tree there was an old looking glass had been broke, mirror, large one, and had been tacked on the side of the tree with some nails bent in, kind of like what some of you carpenters listening in would call "coat hangers." It had been bent in to hold the glass in its place. And there was an old tin comb. How many ever seen an old tin--the old fashion tin combs? I can just see it.
And then there was a little wash bench, just a little board with a little slanting leg beneath it, tacked against the tree, a little, old, half sulfur pump there that we pumped the water out, and we washed at this old tree. And mama used to take meal sacks and make towels. Anybody ever used a meal-sack towel? Well, I'm sure I'm feel at home now. And those big, old rough towels, and when she'd give us little kiddies a bath, she'd--feel like she was rubbing the hide off every time she rubbed. And I remember that old meal sack. And she'd pull some of the strings out and make little tassels to kind of decorate it up.
E-20 Хто спав коли-небудь на солом’яному матраці? Отак, ну—ну ти тільки подумай! Хто знає, що таке подушка з полóви? Авжеж, Брате Ґловер, я тепер вдома, без усякого сумніву! Солом’яний матрац, авжеж, пройшло не дуже-то багато часу, відколи я його змінив, і то було…О-о, то—то є добре спання, прохолодно. Потім взимку брали стару перину і клали на нього, ви розумієте, і потім над нами потрібно було прилаштовувати шматок брезенту, тому що сніг задував у щілини в домі, розумієте, де старі покрівельні дошки піднімало, розумієте, і крізь це замітало снігом. І, о-о, мені це дуже добре пам’ятається.E-20 How many ever slept on a straw tick? Well, I'll--will say! How many ever knowed what a shuck pillow was, put... Well, Brother Glover, I'm at home now, sure enough. Straw tick, well, it hasn't been too long since I just come off of one, and it was... Oh, it--it's good sleeping, cool. Then in the wintertime they take the old feather bed and lay on it, you know, and then have to put a piece of canvas over the top of us because the snow blowed in the--the cracks in the house, you know, where the old clapboard shingles would turn up, you know, and the snow would sweep through it. And oh, I can remember that very well.
E-21 І потім, у татка була щіточка для гоління. Я…Зараз це вас здивує. Її було зроблено з кукурудзяних китиць, щіточка для гоління з кукурудзяних китиць. Він брав старе мамине лужне мило, яке вона робила, розпінював його та наносив собі на обличчя цією кукурудзяною щіточкою, і голився великою, старою простою бритвою. А в неділю він брав клаптики паперу, заправляв собі за комірець, вони носили целулоїдні комірці, і прилаштовували навколо комірця ось так, щоб мильна піна не попала на комірець сорочки. Чи бачили ви, як це робиться? Отак, подумати тільки!E-21 And then pop used to have a shaving brush. I... Now, this is going to get you. It was made out of corn shucks, a shaving brush with corn shucks. He'd take mother's old lye soap that she had made, fix it up and put it on his face with this corn shuck brush, and shave it with a big, old straight razor. And on Sunday he'd take the--the pieces of paper, stick around his collar, they wore celluloid collars and put it around the collar like this to keep the--the--the lather from getting on his shirt collar. Did you ever see that done? Why, my, my.
E-22 Я пригадую невеличкий струмочок унизу, куди ми ходили, щоб напитися води, та набирали собі воду старим гарбузовим ковшем. Хто бачив коли-небудь гарбузовий ківш? Гаразд, хто з вас з Кентуккі, в усякому разі? Так, добре, лише погляньте на кентуккійців. Добре, о-о, я—я просто в…Я думав, що тут всі з Оклахоми та Арканзасу, але, здається, що понаїхало Кентуккі. Авжеж, декілька місяців тому в Кентуккі знайшли нафту, ви знаєте, тому, можливо, декотрі з них їдуть у цей бік.E-22 I remember a little old spring down below, where we used to go get a drink of water, and get our water out of an old gourd dipper. How many ever seen a gourd dipper? Well, how many of you is from Kentucky anyhow, let's... Well, just looky here at the Kentuckians. Well, my, I'm--I'm right at... I thought it was all Okies and Arkies out here, but look like Kentucky's moving in. Well, they did strike oil in Kentucky a few months ago, you know, so maybe that's some of them's coming this a-way.
E-23 І потім я пам’ятаю, коли тато приходив та вмивався перед обідом, він засукував свої рукави, і ті невеличкі, короткі кремезні руки. І коли він мив руки, хлюпав водою собі в обличчя, ті м’язи просто напружувалися на його коротких руках. І я сказав: “Знаєш-но, мій тато проживе сто п’ятдесят років.” Він був таким дужим! Але він помер у п’ятдесят два. Розумієте? “Тут ми не маємо постійного міста.” Саме так. Ми не можемо перебувати постійно.E-23 And then I remember when dad used to come in and take his wash for dinner; he'd roll up his sleeves, them little short stubby arms... And when he'd pull up his arms to wash, throw the water up on his face, them muscles just wadded in his little arms. And I said, "You know, my daddy will live to be a hundred and fifty years old." He was so strong. But he died at fifty-two. See? "Here we have no continuing city." That's right. We cannot continue.
E-24 Ось, давайте-но здійснимо невеличку подорож, всі з нас. У кожного з вас тут є певна історія життя, так само як і в мене, і це добре — іноді ненадовго пройтися стежками пам’яті. Як ви думаєте? Просто повернутися назад, і давайте-но всі ненадовго повернемося назад, назад до схожих переживань, як були малими дітьми.
І тепер перша частина історії життя. Я лише трошки торкнуся цього, бо це є в книзі, і багато в кого з вас є ця книга.
E-24 Now, let's take a little trip, all of us. There's every one of you here that has a life story just as I do, and it's good to stroll down memory's lane once in a while. Don't you think so? Just go back, and let's all go back for a while, back to similar experiences as little children.
And now, the first part of the life story. I'll just give it a little touch, 'cause it's in the book and many of you have the book.
E-25 Мене було народжено у невеличкій хатинці в горах, високо в горах у Кентуккі. В них була одна кімната, в якій ми жили, ніякого килиму на підлозі, ніяких навіть дошок на підлозі, була просто лише гола підлога. І пень, обрізана верхівка пня з трьома ніжками на ньому — то був наш стіл. І оті всі маленькі Брангами скупчувалися там навколо, та надворі перед невеличкою старою хатинкою, та вовтузилися, неначе купка опоссумів вовтузилися там у пилюці, ви знаєте, всі маленькі братики. Нас було дев’ятеро, і одна маленька дівчинка, і в неї справді був нелегкий час серед тієї купи хлопчаків. Ми ще й сьогодні повинні віддати їй шану за те, що ми чинили в ті дні. Вона не могла ходити з нами усюди, ми проганяли її, вона була дівчинкою. Отож, вона не могла приймати в цьому участі, ви розумієте. Тому в нас…І всі…E-25 I was born in a little mountain cabin, way up in the mountains of Kentucky. They had one room that we lived in, no rug on the floor, not even wood on the floor; it was just simply a bare floor. And a stump, top of a stump cut off with three legs on it, that was our table. And all those little Branhams would pile around there, and out on the front of the little old cabin, and wallowed out, looked like where a bunch of opossums had been wallowing out there in the dust, you know, all the little brothers. There was nine of us, and one little girl, and she really had a rough time amongst that bunch of boys. We have to respect her yet today from the things that we did in those days. She couldn't go with us anywhere; we'd run her back; she was a girl. So she couldn't take it, you know. So we had... And all...
E-26 Пригадую, що за столом у нас було лише два стільці, і вони були зроблені з дерева з корóю. Просто зплетені з молодого гíкорі, а знизу вони були прикрашені корою гíкорі. Чи бачив хто коли-небудь стілець з кори гíкорі? Так. І мені все ще чується мамин голос. О-о, пізніше, коли ми переїхали туди, де в неї була дощата підлога, з тими малюками на її колінах ось так, та розхитуючи той старий стілець, просто грюкаючи, грюкаючи, грюкаючи по підлозі. І я пам’ятаю, для того, щоб малеча не вибігала за двері, коли вона прала або щось таке, вона клала стілець та перевертала його за діагоналлю у дверях, щоб малеча не вибігала надвір, коли їй потрібно було піти до струмочка набрати води, та інше.
І мамі було п’ятнадцять років, коли я народився, татові було вісімнадцять. І я був першим з дев’яти дітей. І мені розповідали, що того ранку, коли я народився…
E-26 Remember that back behind the table we had just two chairs, and they were made out of limb bark, just old hickory saplings put together, and the bottom of them laced with hickory bark. Did anybody ever see a hickory bark chair? Yeah. And I can hear mama yet. Oh, later on when we got into a place where she could have a wooden floor, with those babies on her lap like this, and rocking that old chair just bangity, bangity, bang on the floor. I remember to keep the little ones from going out the door, when she would be washing or something, she'd lay a chair down and turn it kind of cater-cornered across the door to keep the little ones from getting out when she had to go to the spring to get water, and so forth.
And mother was fifteen years old when I was born; dad was eighteen. And I was the first of the nine children. And they told me that the morning I was born...
E-27 Отож, ми були дуже бідними, просто найбідніші з бідних. І в нас у цій невеличкій хатинці не було навіть віконця. Були такі наче дерев’яні віконниці, які відкривалися. Я сумніваюся, чи бачили ви коли-небудь щось подібне. Невеличкі віконниці, які відкривалися, замість вікна, вдень їх тримали відкритими, а на ніч закривали. Ми в ті дні не могли ввімкнути електричне світло або навіть запалити керосинку, у нас було те, що ви називаєте “лойова лампа.” Ось, я не знаю, чи знали ви коли-небудь, що то таке — лойова лампа. Гаразд, що ви…І чи купували ви коли-небудь…палили соснові гілочки? Тож просто візьміть соснову гілочку і запаліть її та покладіть її на кришечку — вона горітиме. І це…трошки чадітиме, але в них не було ніяких меблів, в усякому разі, щоб закоптити. Тому це якраз…хатинка наповнювалася димом. Тягнуло добре, бо на даху було досить такого, щоб створювати протяг. Тому це…E-27 Now, we was very poor, just the poorest of poor. And we did not even have a window in this little cabin. It had a--like a little wooden door that you open. I doubt whether you ever seen anything like that. A little wooden door that opened instead of a window, you keep it open in the daytime; you closed it at night. We couldn't turn on the electric lights or even burn kerosene in those days, we had what you call a grease lamp. Now, I don't know whether you ever know what a grease lamp was. Well, what do you... And did you ever buy--burn a pine knot for a--just take a pine knot and light it and lay it upon a lid? It'll burn. And that's... Smoked up a little bit, but they had not furniture, anyhow, to smoke up. So it just... The cabin got the smoking. It drawed good 'cause there was plenty of roof up there for it to draw through. So it...
E-28 І я народився 6-го квітня 1909 року. Звичайно, ви знаєте, від цього я віком трохи старший за двадцять п’ять років. І ось, того ранку, коли я народився, мати сказала, що вони відкрили вікно. Отож, в нас не було лікарів, була бабка-повитуха. Лише…І цією бабкою-повитухою була моя бабуся. І, ось, коли я народився та вперше заплакав, і—і мати хотіла подивитися на свою дитину. І—і вона сама тоді була не більше як дитина. І коли вони відкрили невеличке віконце, якраз на світанку, близько п’ятої години. І…На невеличкому кущі сиділа пташка малинівка. Як ви всі бачили її малюнок у—у моїй книжці історії мого життя. Там сиділа малинівка, просто співала, щосили.E-28 And I was born on April the--the 6th, 1909. 'Course, you know, that makes me a little over twenty-five now. And so, the morning that I was born, mother said that they opened up the window. Now, we had no doctors; there was a midwife, just... And that midwife was my grandmother. And so when I was born and my first beginning to cry, and--and mother wanted to see her child... And--and she was no more than a child herself. And when they opened up the little window just at the break of day, about five o'clock in the... There was an old robin setting by the side of a little bush. As you all have seen the picture of it in--in my book of my life story... An old robin was setting there just singing for all that was in him.
E-29 Мені завжди подобалися малинівки. Отож, ви, хлопці, там у радіоефірі, не стріляйте у моїх пташок. Розумієте, вони—вони—вони…То мої пташки. Чи ви коли-небудь чули легенду про малинівку, як вона одержала свою червону грудку? Я зупинюся тут на хвилинку. Як вона одержала свою червону грудку…Одного дня було, що Цар царів помирав на Хресті, і Він страждав, і до Нього ніхто не підійшов. В Нього не було нікого, щоб допомогти Йому. І була маленька коричнева пташечка, яка хотіла витягти ті цвяхи з Хреста, і вона раз по раз підлітала до Хреста та смикала за ті цвяхи. Вона була занадто маленька, щоб витягти їх, і її маленька грудка стала червоною від крові. І відтоді її грудка червона. Не стріляйте в них, хлопці. Залишіть їх у спокої.
Вона сиділа збоку вікна, щебечучи, як звичайно співають малинівки. І—і тато відчинив вікно. І коли вони відчинили це маленьке віконечко, те Світло, яке ви бачите на фотографії, ввійшло, обертаючися, через вікно, говорить моя мати, і зависло над ліжком. Бабуся не знала що й сказати.
E-29 I've always loved robins. Now, you boys out in radio land, don't shoot at my birds. You see, they're--they're--they're... Them's my birds. Did you ever hear the legend of the robin, how he got his red breast? I'll stop here a moment. How he got his red breast, there was the King of kings was dying one day on the Cross, and He was suffering and no one would come to Him. He had no one to help Him. And there was a little brown bird wanted to take them nails out of the Cross, and he kept flying in to the Cross and jerking on those nails. He was too little to pull them out, and he got his little breast all red with blood. Ever since then his breast has been red. Don't shoot him, boys. Let him alone.
He was setting at the side of the window a-chirping as the robins sing. And--and dad pushed back the window. And when they pushed the little window door back, that Light that you see in the picture come whirling in the window, says my mother, and hung over the bed. Grandmother didn't know what to say.
E-30 Отож, ми…не були релігійною родиною. Мої родичі католики. Я ірландець з обох боків. Мій батько чистокровний ірландець, Брáнгам. Моя мати — Гарві; лише тільки, її батько одружився з індіанкою з племені черокі, отож, це трошки змішало ірландську кров. І батько та мати не ходили до церкви, і вони взяли шлюб не в церкві, і в них взагалі не було ніякої релігії. І отам у горах не було навіть католицької церкви. Отож, вони прийшли туди серед ранніх поселенців, двоє Брангамів прийшли туди, і від цього взяв початок увесь рід Брангамів; отакий родовід сім’ї.E-30 Now, we are--was not a religious family. My people are Catholic. I'm Irish on both sides. My father is strictly Irish: Branham. My mother is Harvey; only her father married a Cherokee Indian, so that broke the little line of the blood of the Irish. And father and mother did not go to church, and they married out of the church, and they had no religion at all. And back there in the mountains there was not even a Catholic church. So they come over in the early settlers; two Branhams come over, and from that sprung the whole generation of Branhams; is the genealogy of the family.
E-31 І потім вона відкрила…Коли вона відкрила це вікно, і це Світло встало там, вони не знали, що робити. Тато купив собі (казала мама) новий комбінезон на честь цього випадку. Він стояв з…тримав свої руки в нагруднику старого комбінезона, як робили лісники та лісоруби в ті дні. Це налякало їх.E-31 And then she opened... When they opened this window and this Light stood in there, they did not know what to do. Dad had bought him (mama said) a new pair of overalls for this event. He was standing with the--his arms in the bib of the old overalls, like the woodsmen and loggers used in those days. And it frightened them.
E-32 І ось, після того, як мені виповнилося, мабуть, десять днів, або щось таке, вони принесли мене до невеличкої баптистської церкви, яка називалася “Царство Опоссумів,” Баптистська церква Царства Опоссумів. Оце так назва. Там був один немолодий роз’їздний проповідник, старомодний баптистський проповідник об’їжджав ту місцевість щось кожні два місяці. На…Люди збиралися разом на невеличке служіння, співали декілька псалмів, але проповідування в них було, коли був той роз’їздний проповідник. Вони щорічно платили йому мішок гарбузів та дещо подібне до цього, ви розумієте, що люди вирощували, щоб дати йому. І той старий проповідник, проїжджав мимо, і там він звершив молитву за мене, коли я ще був малим. То був мій перший похід до церкви.E-32 Well, after I'd got up maybe ten days old, or something, they taken me up to a little Baptist church called "Opossum Kingdom." Opossum Kingdom Baptist Church, that's quite a name. There was an old circuit preacher, the old fashion Baptist preacher came through there about once every two months. On... The people would have a little service together; they'd go sing some songs, but they had preaching every so often on the circuit rider. They paid him each year with a sack of pumpkins and a few things like that, you know, that the people would raise to give him. And the old preacher came by, and there he offered prayer for me as a little boy. That was my first trip to church.
E-33 У віці приблизно…віком трошки старший двох років, сталося перше видіння.
Авжеж, вони розповіли усюди в горах, що: “Ввійшло оце Світло.” Тож це намагалися пояснити. Деякі говорили, що то, мабуть, світло сонця відбилося від дзеркала в будинку. Але там не було ніякого дзеркала. І сонце ще не зійшло, тому що було занадто рано, п’ята година. І тоді, о-о, вони просто обминали Це. І коли мені було щось близько…мабуть, майже три роки…
E-33 At the year of about, something a little over two years old, the first vision taken place.
Well, they had told around in the mountains there that "This Light came in." So they tried to figure it up. Some of them said it must've been the sunlight reflecting on a mirror in the house. But there was no mirror in there. And the sun wasn't up, so it was too early, at five o'clock. And then, oh, they just passed It by. And when I was about, suppose be near three years old...
E-34 Тепер, я повинен бути щирим. Існують речі, про які я не люблю говорити, і я бажав би, щоб я міг це обминути, і не потрібно було б говорити це. Але все ж таки, щоб сказати правду, ти повинен говорити правду, чи то про самого себе, чи то про твою рідню. Бути щирим щодо цього, і завжди так само.
Мій батько був далекий від того, щоб бути релігійною людиною. Він був типовим гірським хлопцем, який постійно пив, увесь час. І він попав у якісь неприємності, в бійку, і двоє чи троє чоловіків були мало не вбиті, коли вони билися, стрілялися та різалися ножами, на якійсь гулянці там у горах. І тато був одним з тих, хто почали цю бійку, тому що там образили його товариша, і вдарив когось стільцем. І…Той чоловік витяг свого ножа і збирався прирíзати татового товариша на підлозі своїм ножем, у серце, а тато заступився за нього. І це справді, мабуть, була жахлива бійка, бо вони, аж з Барксвілла, на багато миль звідти, вони послали шерифа за татом, верхи на коні.
E-34 Now, I have to be honest. There's things here that I do not like to say, and I wish I could bypass it and not have to say it. But yet, to tell the truth, you must tell the truth if it's on yourself or your people. Be honest about it, and then it's always the same.
My father was a long way from being a religious person. He was a typical mountain boy that drank constantly all the time. And he'd gotten in some trouble in a fight, and there had been two or three men almost killed as they fighting, shooting, and cutting one another with knives, at a--some kind of a party up in the mountains. And dad had been one of the ringleaders of this fight, because that there'd been a friend of his had got hurt, and had hit someone with a chair, and had... The man had a knife out and was going to cut dad's friend on the floor with this knife, through his heart, and dad took his part. And it really must have been a terrible fight, because they, from all the way down to Burkesville, many miles away, they sent a sheriff up after dad, horseback.
E-35 Отож, той чоловік був на межі смерті. Можливо, що хтось з його родичів слухає. Я назву його ім’я, його звали Вілл Ярброу. Вони, мабуть…Я думаю, деякі з них у Каліфорнії, з його синів. Але він був забіякою, великий дужий чолов’яга, свого власного сина прибив рейкою з забору. Отож, він—він був дуже міцним та недобрим чоловіком. І ось, між ним і татом була страшна бійка на ножах. І мій батько мало не вбив того чоловіка, тож йому довелося втекти та залишити Кентуккі та податися через річку до Індіани.E-35 So the man was laying at the point of death. Might be some of his people listening in. I'm going to call his name, Will Yarbrough was his name. They probably... I think some of them is in California, of his boys. But he was a bully, great powerful man, killed his own boy with a fence rail. So he--he was a very powerful and wicked man. And so there was a great knife fight between he and dad. And my father almost killed the man, so he had to run and leave Kentucky and come across the river to Indiana.
E-36 І в нього був один брат, який жив, у той час, у Луізвіллі, Кентуккі, був помічником керуючого Деревообробними Фабриками у Кентуккі, в Луізвіллі. І ось, тато подався, щоб знайти свого старшого брата. Тато був наймолодший з хлопців, з сімнадцяти дітей. І, тому, він пішов, щоб знайти свого старшого брата, і на якийсь час, майже на рік, він зник. Він не міг повернутися, бо влада розшукувала його. І тоді, коли ми одержали звістку від нього листом, що був підписаний іншим ім’ям, але то він повідомляв матері, яким чином вона одержуватиме від нього звістку.E-36 And he had a brother that lived, at the time, in Louisville, Kentucky, was the assistant superintendent of the Wood Mosaic Saw Mills in Kentucky, in Louisville. And so dad come to find his older brother. Dad was the youngest of the boys, of seventeen children. And so he came to find his older brother, and while he was gone for almost a year. He could not come back, because the law was looking for him. And then when we'd heard from him by letter, signed by another name, but that he'd told mother how it would be that she'd hear from him...
E-37 І потім, я пригадую, одного дня, струмочок (ця невеличка хатинка) знаходився якраз за будинком. І—і в той час, після…Дев’ять…одинадцять місяців різниці між мною та моїм молодшим братом, і він все ще повзав. І в мене в руці був великий камінчик, і я намагався похвалитися йому, як далеко я можу закинути цього каменя в грязюку, там, де з землі вибігав струмок і утворював мулистий грунт. І я почув пташку, і вона щебетала там на дереві. І я підняв очі до того дерева, і пташка полетіла геть, і, коли вона полетіла, до мене проговорив Голос.
Тепер, я знаю, ви думаєте, що я не міг розуміти та пам’ятати того. Але Господь Бог, Хто є Суддєю, земля та небо і все, що в них, знають, що я кажу правду.
E-37 And then I remember one day the spring (this little cabin was just behind the house). And--and during that time after... There was nine--eleven months difference between me and my next brother, and he was still crawling. And I had a big rock in my hand, and I was trying to show him how hard I could throw this rock in the old mud, where the spring had run out of the ground and made the muddy ground. And I heard a bird, and it was singing up in a tree. And I looked up to that tree, and the bird flew away, and when it did, a Voice spoke to me.
I know you think I could not think and remember that. But the Lord God Who's Judge, the earth and the heavens and all there is, knows that I'm telling the truth.
E-38 Та пташка, коли вона полетіла, звідти, де на дереві сиділа пташка, пролунав Голос, неначе вітер подув у кущі, і Він сказав: “Ти житимеш поблизу міста, що називається Нь’ю-Олбані.” І я жив, від того часу, як мені було три роки, до сьогодні, не далі як за три милі від Нь’ю-Олбані, Індіана.
Я пішов та розповів своїй матері про це. Авжеж, вона подумала, що мені просто приснилося, або щось таке.
І пізніше ми переїхали до Індіани, і батько пішов на роботу до одного чоловіка, містера Уотена, заможного чоловіка. Він був власником Уотен Дістілеріз. І він володів значними акціями; він мультімільйонер, та Луізвілл Колонелз, та—та бейсбол, і так далі. І тоді ми жили там поблизу. І тато був бідною людиною, однак він не міг жити без своєї пиятики, тому він—він почав виробляти віскі самогонним—самогонним апаратом.
І тоді це лягло на мене важким тягарем, бо я був найстаршим з дітей. Мені доводилося ходити та носити воду для цього апарату, щоб постійно охолоджувати ті змійовики, коли вони виробляли віскі. Потім він продавав його, і потім він купив собі два або три таких апарати. Ось, це та частина, про яку мені не подобається розповідати, але то є правдою.
E-38 That bird, when it flew away, a Voice came from where the bird was in the tree, like a wind caught in the bush, and It said, "You'll live near a city called New Albany." And I've lived from the time I was three years old until this time, within three miles of New Albany, Indiana.
I went in and told my mother about it. Why, she thought I was just dreaming or something.
And later we moved to Indiana and father went to work for a man, Mr. Wathen, a rich man. He owns the Wathen Distilleries. And he owned a great shares. He's a multimillionaire in the Louisville Colonels and--and baseball, and so forth. And then we lived near there. And dad being a poor man, yet he could not do without his drinking, so he--he went to making whiskey in a--in a still.
And then it worked a hardship on me, because I was the oldest of the children. I had to come and pack water to this still to keep those coils cool while they were making the whiskey. Then he got to selling it, and then he got two or three of those stills. Now, that's the part I don't like to tell, but it's the truth.
E-39 І я пригадую, як одного дня, від хліву, йшов до хати, плачучи. Бо там позаду був ставок, то…де рубали лід. Багато хто з вас пам’ятають, коли рубали лід та складали його в тирсу. Отак-то, отаким чином містер Уотен зберігав лід в тій місцевості. А батько був водієм у нього, особистим водієм. І коли…цей ставок був повен риби, і коли вони ходили рубати лід, та зносили його та складали його в тирсу, потім, коли влітку цей лід розтавав, з часом, це був досить-таки чистий, я думаю, більше схожий на озерний лід, і його можна було використовувати, не для пиття, але щоб зберігати воду прохолодною, обкладали ним свої відерця та своє молоко, і таке інше.E-39 And I remember one day, from the barn, coming up to the house, crying. Because out at the back of the place was a pond, it--where they used to cut ice. Many of you remember when they used to cut ice and put it in sawdust. Well, that's the way Mr. Wathen kept ice out there in the country. And father was a--a chauffeur for him, a private chauffeur. And when this pond was full of fish and when they would go to cutting the ice and bringing it in and put it in the sawdust, then when the ice melted in the summertime as it went down, it was kind of clean I suppose, more like a lake ice, and they could use it, not to drink, but to keep water cold, put it around their buckets and their milk, and so forth.
E-40 І одного дня, несучи воду звідти від цієї водокачки, відстань становила приблизно один міський квартал. Я схлипував, дивлячися на тих, в кого не було цього, тому що я приходив зі школи, і всі хлопці йшли на ставок, рибалили. Мені справді подобалося рибалити. І ось, вони всі, крім мене, йшли на риболовлю, а мені потрібно було носити воду для цього апарату. Звичайно, так, про це потрібно було мовчати, був сухий закон. І я…Це було вельми важким тягарем. І я пам’ятаю, що йшов там з забитим пальцем на нозі, і в мене під пальцем було прив’язано кукурудзяний качанчик, щоб вберегти його від грязюки. Чи робив це хто-небудь з вас? Просто прилаштовуєш кукурудзяний качанчик собі під палець ось так і обмотуєш його ниткою. Це зберігає твій палець піднятим, майже як черепахова голова, ви розумієте, стирчить. Ви могли вистежити мене, куди б я не пішов, з цим кукурудзяним качанчиком в мене під пальцем; куди б я не пошкандибав із ним, ви розумієте. В мене не було ніяких черевиків, щоб носити. Отож, ми ніколи не носили черевиків, іноді половину зими. Якщо ми носили, ми…це було лише те, що ми могли підібрати, хтось давав нам. І одіж, яку хтось, з милосердя, давав нам.E-40 And one day packing water from back out at this pump, which was about a city block. I was squalling to who wouldn't have it, because I'd come from school and all the boys had went out to the pond, fishing. I just loved to fish. And so they all got to go fishing but me, and I had to pack water for this still. Of course, my, that had to be mum; it was prohibition. And I... It was such a hardship. And I remember coming along there with a stumped toe, and I had a corn cob wrapped under my toe to keep it out of the dust. Did you ever do that? Just put a corn cob under your toe like this and wrap a string around it. It holds your toe right up like a turtle head almost, you know, sticking up. You could track me everywhere I went with this corn cob under my toe; where I'd stump it, you know. I didn't have any shoes to wear. So we never wore shoes, sometime half the winter. If we did, we--it was just what we could pick up, somebody would give us. And clothes to what somebody, charity would give us...
E-41 І я зупинився під цим деревом, і я сидів там, просто хлипаючи, (це було у вересні) бо мені хотілося піти на риболовлю, мені треба було невеличкими відерцями для патоки наносити води у декілька діжок, приблизно ось такої-от висоти, на півгалона, тому що я був лише малим хлопчиком віком приблизно семи років. І я виливав їх у велику діжку, і потім повертався і набирав іще два відерця і повертався, накачуючи її. Отака в нас була вода. І вони збиралися того вечора прогнати заміс того кукурудзяного віскі, цей чоловік разом з татом, там у хаті.E-41 And I stopped under this tree, and I was sitting there just squalling (It was in September.), because I wanted to go fishing; I had to pack several tubs of water with little molassey buckets, just about that high, half a gallon, 'cause I was just a little lad of about seven years old. And I'd pour them in a big tub and then go back and get another two buckets and come back, pumping it. That's the water we had. And they was going to run off a batch of that corn whiskey that night, these men with daddy, up at the house.
E-42 І я плакав, і раптом я почув, як щось зашуміло, неначе вихор, щось подібне до цього (ось, я сподіваюся, що це не дуже голосно), почало: “Гу-у-у-у-ш, гу-у-у-у-ш,” — ось такий шум. Так, стояла мертва тиша, і я озирнувся. І знаєте що, невеличкий вихор, мені здається, ви називаєте їх невеличкими циклонами. Осінньої пори вони проносяться кукурудзяними ланами, ви знаєте, листя та все інше, восени, листя тільки-но почало жовтіти. А я знаходився під величезною білою тополею, що стояла приблизно на півдорозі між хлівом та будинком. І я почув той шум. І я озирнувся, було так само тихо, як у цьому приміщенні. Ніде жоден листочок не поворухнувся, ніщо. І я подумав: “Звідки виник той шум?” Отож, я подумав: “Мабуть, звідти.” Лише хлопчик. А це ставало все гучнішим та гучнішим.E-42 And I was crying, and all at once I heard something making a noise like a whirlwind, something like this (Now, I hope it isn't too loud), going "Whoooossssh, whoooossssh," just a noise like that. Well, it was awful quiet, and I looked around. And you know what, a little whirlwind, I believe you call them a little cyclones. In the fall of the year they pick up through the corn field, you know, the leaves and so forth, in the autumn there, the leaves are just begin turning. And I was under a great white poplar tree, stood about halfway between the barn and the--the house. And I heard that noise. And I looked around; it was just as quiet as it is in this room, not a leaf blowing nowhere, or nothing. And I thought, "Where's that noise coming from?" Well, I thought, "Must be away from here." Just a lad... And it got louder and louder.
E-43 Я підняв свої невеличкі відерця та схлипнув ще декілька разів і пішов стежкою, я відпочивав. І я відійшов лише на декілька футів від нього, від цього місця під гілками цього великого дерева, і, о-о, закружляв голосний вихор. І я озирнувся, щоб побачити, і на висоті приблизно в половину того дерева був іще один вихор, що застиг на тому дереві, обертався і обертався, рухаючи те листя. І от, я подумав, що нічого дивного, тому що це було саме тієї пори року, і осінь, так, коли виникають ті вихри. Невеличкі…Ми називаємо їх “вихри.” І вони—і вони піднімають пилюку. Ви бачили їх у пустелі, ось так. Те ж саме. Отож я придивився, але він не відходив. Звичайно то був порив лише на якусь мить, потім він зникає, але він був там вже дві хвилини або довше.E-43 I picked up my little buckets and squalled a couple more times and started up the lane; I was resting. And I got just few feet from that, out from under the branches of this big tree, and, oh, my, it made a whirl sounding. And I turned to look, and about halfway up that tree was another whirlwind, caught in that tree just a-going around and around, moving those leaves. Well, I thought nothing strange about that, because it just in that time of year. In the autumn, why, those whirlwinds come, little... We call them "whirlwinds." And they--and they pick up dust. You've seen them on the desert like that: same thing. So I watched, but it didn't leave off. Usually it's just a puff for a moment, then it goes, but it'd already been in there two minutes or more.
E-44 Отак, я знову пішов стежкою. І я озирнувся, щоб знову поглянути на це. І коли Це з’явилося, людський Голос, настільки ж чутний, як і мій, промовив: “Ніколи не пий, не пали, не занечищуй своє тіло жодним чином. Для тебе буде робота, коли ти підростеш.” Ох, це налякало мене мало не до смерті! Можете собі уявити, як почувався маленький хлопчина. Я впустив додолу ті відерця, і побіг додому з усіх сил, волаючи не своїм голосом.E-44 Well, I started up the lane again. And I turned to look at this again. And when It did, a human Voice, just as audible as mine is, said, "Don't you never drink, smoke, or defile your body in any way. There'll be a work for you to do when you get older." Why, it liked to scared me to death. You could imagine how a little fellow felt. I dropped those buckets, and home I went just as hard as I could go, screaming the top of my voice.
E-45 А в тій місцевості водилися мокасинові змії, і вони були дуже отруйні. Мати подумала, що, проходячи по саду, я, мабуть, наступив на мокасинову змію, і вона побігла мені назустріч. І я застрибнув їй на руки, волаючи, обіймаючи її та цілуючи її. І вона сказала: “Що таке, тебе вкусила змія?” Пильно оглянула мене.
Я сказав: “Ні, мамо! Там он на тому дереві сидить людина.”
І вона сказала: “Ох, Біллі, Біллі! Невже?” І вона сказала: “Може, ти зупинився та заснув?”
Я сказав: “Ні, мем! Ось там на тому дереві сидить людина, і Він наказав мені не пити і не палити.”
E-45 And there was copperheads in that country, snakes, and they're very poison. Mother thought, coming alongside of the garden I'd perhaps got my foot on a copperhead, and she ran to meet me. And I jumped up in her arms, screaming, hugging her and kissing her. And she said, "What's the matter, did you get snakebit?" Looked me all over.
I said, "No, mama. There's a man in that tree down there."
And she said, "Oh, Billy, Billy, come on?" And she said, "Did you stop and go to sleep?"
I said, "No, ma'am. There's a man in that tree, and He told me not to drink and not to smoke, drink whiskeys and--and things."
E-46 “Не пити віскі та—та інше.” А я носив воду для самогонного апарату, якраз тоді. І Він промовив: “Ніколи не пий і не занечищуй своє тіло жодним чином.” Це аморально, ви знаєте, і моя дитина…молоді чоловіки з жінками. І наскільки мені відомо, я жодного разу не був винен у такому. Господь допоміг мені у всьому цьому, і коли я йтиму далі, ви побачите. Отож тоді: “Ніколи не пий і не пали і не забруднюй своє тіло жодним чином, бо на тебе чекає робота, коли ти підростеш.”
Отакої, я розповів про це матері, а—а вона лише посміялася з мене. І я був просто в істеричному стані. Вона покликала лікаря, і він сказав: “Ну що ж, він просто нервовий, оце і все.” Тож вона поклала мене до ліжка. І я ніколи, починаючи від того дня аж до цього, ніколи більше не проходив повз те дерево. Я був наляканий. Я обходив з іншого боку садка, бо я думав, що на тому дереві сидить людина, і Він говорив зі мною, сильний низький Голос, що промовляв.
E-46 And I was packing water to a moonshine still, right then. And He said, "Don't you never drink or defile your body in any way." That's immoral, you know, and my child--young manhood with women. And to my best, I have never one time been guilty of such. The Lord helped me of those things, and as I go along you'll find out. So then, "Don't drink, or don't smoke, or do not defile your body, for there'll be a work for you to do when you get older."
Well, I told that to mama, and she just laughed at me. And I was just hysterically. She called the doctor, and the doctor said, "Well, he's just nervous; that's all." So she put me to bed. And I never, from that day to this, ever passed by that tree again. I was scared. I'd go down the other side of the garden, because I thought there was a man up in that tree and He was talking to me, great deep Voice that spoke.
E-47 І потім якось, приблизно місяцем пізніше, я бавився кульками разом з моїми малими братиками, на передньому дворі. Та раптом мене охопило дивне відчуття. І я зупинився і присів біля дерева. А ми були якраз на бéрезі річки Огайо. І я поглянув у напрямку Джефферсонвілля, і я побачив, як виріс міст і перетнув її, річку, простерся над річкою. І я побачив шістнадцять чоловік, (я перерахував їх) що впали звідти та загинули на тому мості. Я помчав до своєї матері та розповів, і вона подумала, що я задрімав. Але вони запам’ятали це, і як відтоді минуло двадцять два роки, міський міст (по якому багато хто з вас проїжджає, коли ви перетинаєте там) перетнув річку на тому ж самому місці, і шістнадцять чоловік загинуло на будівництві того мосту на річці.
Ніколи не було такого, щоб це не виявилося цілком правдивим. Як ви бачите Його тут у аудиторії, Це було так само увесь час.
E-47 And then sometime about a month after that, I was playing marbles out with my little brothers, out in the front yard. And all at once I had a strange feeling come on me. And I stopped and set down aside of a tree. And we were right up on the bank from the Ohio River. And I looked down towards Jeffersonville, and I seen a bridge rise up and go across that, the river, span the river. And I seen sixteen men (I counted them) that dropped off of there and lost their lives on that bridge. I run in real quick and told my mother, and she thought I went to sleep. But they kept it in mind, and twenty-two years from then the Municipal Bridge now (that many of you cross when you cross there) crossed the river at the same place, and sixteen men lost their life building that bridge across the river.
It's never failed to be perfectly true. As you see It here in the auditorium, It's been that way all the time.
E-48 Отож, вони думали, що я був просто нервовим. Щодо цього, то я нервова людина, це справді так. І, якщо ви коли-небудь помічали, люди, які—які схильні до того, щоб бути духовними — вони нервові.
Погляньте на поетів та на пророків. І погляньте на Вілліама Коупера, який написав цю відому пісню: “Із ран Спасителя текла струмком святая Кров.” Чи ви коли-небудь…Вам відома ця пісня. Нещодавно я стояв біля його могили. Брат Джуліус, мені здається, я не знаю, ні…так, саме так, був разом зі мною біля його могили. І—і ось, після того, як він написав цей псалом, надхнення залишило його, він шукав річку, щоб вчинити самогубство. Розумієте, дух полишив його. І такі люди, як поети та письменники та…тобто ні…я маю на увазі — пророки.
E-48 Now, they thought I was just nervous. Which I am a nervous person; that's true. And if you ever notice, people who are--are inclined to be spiritual are nervous. Look at poets and prophets. And look at William Cowper who wrote that famous song, "There is a fountain filled with Blood, drawn from Immanuel's veins." Did you ever... You know the song. I stood by his grave not long ago. Brother Julius, I believe, I don't know, no... Yes, that's right, was with us over there at his grave. And--and there, after he had wrote that song, the inspiration left him, he tried to find the--the river to commit suicide. See, the spirit had left him. And people like poets and authors and--or not--I mean prophets...
E-49 Погляньте на Іллю, коли він стояв на горі та покликав вогонь з неба та покликав дощ з неба. Потім, коли Дух полишив його, він втік від страху перед жінкою. І Бог знайшов його у сховку у печері, через сорок днів.
Погляньте на Йону, з достатнім надхненнням, коли Господь помазав його, щоб так проповідувати там у Ніневії, що місто розміром з Сент-Луіс покаялося у верéті. А потім, коли Дух полишив його, щó з ним сталося? Ми бачимо його на горі, після того, як Дух полишив його, благав Бога забрати його життя. І, розумієте, це надхнення. І коли все це відбувається, це—це щось робить із тобою.
E-49 Look at Elijah, when he stood on the mountain and called fire out of the heaven and called rain out of the heaven. Then when the Spirit left him, he run at a threat of a woman. And God found him pulled back in a cave, forty days later.
Look at Jonah, with enough inspiration when the Lord had anointed him to preach there in Nineveh, till a--a city was the size of St. Louis repented with sackcloth. And then when the Spirit left him, what happened to him? We find him up on the mountain after the Spirit left him, praying to God to take his life. And, you see, it's inspiration. And when these things happen, it--it does something to you.
E-50 Потім я пригадую, що було далі. Я став юнаком. (Я трошки буду поспішати з наступним.) Коли я став юнаком, в мене були думки, як і у всіх юнаків. Я…відвідуючи школу, я зустрічав тих дівчат. Знаєте, я був дуже сором’язливий, ви знаєте. І я—я, врешті-решт знайшов собі подружку. І як і всі хлопці, близько п’ятнадцяти років, я думаю. І—і ось, о-о, вона була вродлива. Так, в неї очі були неначе в гóрлиці, її зубки були неначе перлини, а шия неначе в лебедя, і вона—вона була дуже гарненькою.E-50 Then I remember coming on up. I got to be a young man. (I'll hurry to make it within the next little bit.) When I got to be a young man I had ideas like all young men. I... Going to school, I'd found them little girls. You know, I was real bashful, you know. And I--I finally got me a little girlfriend, and like all little boys, about fifteen years old, I guess. And--and so, oh, she was pretty. My, she had eyes like a dove, and she had teeth like pearl, and a neck like a swan, and she--she was really pretty.
E-51 І іще один хлопець, він…ми були приятелями, тож він узяв у свого татка старий “Форд-Т,” і в нас було побачення з нашими дівчатами. І ми збиралися взяти їх на прогулянку, покататися. В нас було достатньо, щоб купити два галони бензину. Нам довелося підняти заднє колесо на домкрат, щоб завéсти його. Я не знаю, пам’ятаєте ви це чи ні, розумієте, щоб завéсти його. Але ми—ми справді добре прогулялися.
І ось, у мене в кишені було кілька п’ятицентових монет, і ми зупинилися в одному місці та купили…за п’ять центів можна було купити сендвіч з шинкою. І ось, о-о, я був багатий, я міг купити аж чотири таких! Розумієте? І опісля ми з’їли сендвічі та випили кока-колу. Я пішов був, щоб здати назад пляшки. І, на мій подив, коли я відійшов, (жінки якраз тільки-но почали відпадати від пристойності, того часу, тобто, від жіночості) моя крихітна горлиця палила цигарку.
E-51 And another little boy, he--we were buddies, so he got his daddy's old model-T Ford, and we got a date with our girls. And we was going to take them out, riding. We got enough to buy two gallons of gasoline. We had to jack the back wheel up to crank it. I don't know whether you ever remember that or not, you know, to crank it. But we--we was going along pretty good.
And so I had a few nickels in my pocket, and we stopped at a little place and got... You could get a ham sandwich for a nickel. And so, oh, I was rich; I could buy four of them. See? And after we'd eat the sandwiches and drank the coke. I started taking the bottles back. And to my surprise, when I come out (women had just start falling from grace at that time, or from womanhood), my little dove was smoking a cigarette.
E-52 Що ж, в мене завжди була своя думка про жінку, яка палить цигарки, і вона не змінилася анітрохи з того часу. Це так. Це найнепристойніше, що вона здатна зробити. І це саме так. І—і я думав, що я…Отже, цигаркова компанія може переслідувати мене за це, але, я кажу вам, це просто диявольська штука. Це найбільший вбивця та диверсія, яку має цей народ. Краще б мій син був п’яничкою, аніж курцем. Це правда. Краще б я побачив, як моя дружина лежить на підлозі, п’яна, аніж побачити її з цигаркою. Це як…E-52 Well, I've always had my opinion of a woman that would smoke a cigarette, and I haven't changed it one bit from that time on. That's right. It's the lowest thing she can do. That's exactly right. And I--I thought I... Now, the cigarette company could get after me for this, but I'm telling you; that's just a stunt of the Devil. It's the biggest killer and sabotage this nation's got. I'd rather my boy be a drunkard than to be a cigarette smoker. That's the truth. I'd rather see my wife laying on the floor, drunk, than to see her with a cigarette. That's how...
E-53 Отож, цей Дух Божий, який зі мною, якщо То є Дух Божий (оскільки ви можете сумніватися), ви, хто палите цигарки, коли опиняєтеся там, ви маєте слабкий шанс, тому що це просто…кожного разу. Ви помітили це на платформі, як Він засуджує це. Це жахливо. Тримайтеся подалі від цього. Жінки, якщо ви були винні в цьому, будь ласка, в Ім’я Христа, відійдіть від цього геть! Це знівечить вас. Це вб’є вас. Це…Це—це рак цілими вагонами.
Лікарі намагаються попередити вас. І потім, як вони можуть продавати вам оце сміття! Якщо ви зайдете в аптеку і скажете: “Куплю…Я хочу купити на п’ятдесят центів раку.” Еге ж, запроторять до психлікарні. Та коли ви купуєте на п’ятдесят центів цигарок — ви купуєте те ж саме. Так кажуть лікарі. О-о, цей народ з’їхав з глузду через гроші. Це жахливо. Це вбивця. Це доведено.
E-53 Now, this Spirit of God that's with me, if That is the Spirit of God (as you might question), you smoking cigarettes has got a slim chance when you get there, 'cause that just... Every time you notice it on the platform, how He condemns it. It's a horrible thing. Keep away from it. Ladies, if you have been guilty of that, please, in the Name of Christ, get away from it. It breaks you. It'll kill you. It'll... It's a--it's a cancer by the carloads.
The doctors try to warn you. And then how they can sell you that stuff... If you'd go down to the drug store and say, "Buy... I want to buy fifty-cents worth of cancer." Why, they'd come lock them up. But when you buy fifty-cents worth of cigarettes, you're buying the same thing. Doctors say so. Oh, this money-mad nation, it's too bad. It's a killer. It's been proved.
E-54 Атож, коли я побачив, що ця гарненька дівчинка поводиться просто як ділова, оця цигарка в її руці, це мало не вбило мене, тому що я справді думав, що любив її. І я подумав: “Так-так…”
Ось, мене називають “ненависником жінок,” вам це відомо, тому що я завжди начебто як проти жінок, але не проти вас, Сéстри. Я лише проти того, як поводяться сучасні жінки. Це так. Порядні жінки повинні триматися осторонь.
E-54 Well, when I seen that pretty little girl just acting smart, this cigarette in her hand, that liked to killed me, 'cause I really thought I loved her. And I thought, "Well..."
Now, I'm called a woman-hater; you know that, because I'm always kind of against women, but not against you sisters. I'm just against the way modern women act. That's right. Good women should be packed along.
E-55 Але я пригадую, коли там вмикали бáтьків апарат, я повинен був бути надворі, з водою та іншим, бачив молодих жінок, яким ще не було й сімнадцяти-вісімнадцяти років, отам з чоловіками мого віку, п’яних. І їх потрібно було приводити до тями та давати їм чорну каву, щоб відправити додому — готувати своїм чоловікам вечерю. О-о, щось на зразок цього, я казав: “Я…” Моїм словом тоді було: “Вони не варті доброго чистого набою, щоб пристрелити їх.” Це так. І я ненавидів жінок. Це так. І я повинен зараз просто пильнувати за тим, щоб далі так не думати.E-55 But I can remember when my father's still up there running, I had to be out there with water and stuff, see young ladies that wasn't over seventeen, eighteen years old, up there with men my age now, drunk. And they'd have to sober them up and give them black coffee to get home to cook their husband's supper. Oh, something like that, I said, "I..." This was my remark then, "They're not worth a good clean bullet to kill them with it." That's right. And I hated women. That's right. And I just have to watch every move now, to keep from still thinking the same thing.
E-56 Отак, але ось, порядна жінка — то перлина в чоловіковій короні. Вона має бути поважаною. Вона…Моя мати є жінкою, моя дружина — також, і вони прекрасні. І в мене є тисячі Сестер-Християнок, до яких я ставлюся з найвищою повагою. Та якщо—якщо вони можуть поважати те, якими Бог створив їх — материнство та справжня королева, тоді все гаразд. Вона є найліпшим з того, що Бог міг дати чоловікові — дружина. За винятком спасіння, дружина — це найкраще, якщо вона порядна дружина. Але якщо вона не така, Соломон сказав: “Чеснотна дружина — перлина в чоловіковій короні, але мерзотна або недобра — то вода в його крові.” І це так, це найгірше, що може статися. Тому порядна жінка…Якщо в тебе порядна жінка, брате, тобі слід ставитися до неї з найвищою пошаною. Це так, ти повинен робити так. Справжня жінка! І, діточки, якщо у вас є справжня мати, яка залишається вдома та старається піклуватися за вами, тримає вашу одіж у чистоті, відправляє вас до школи, навчає вас про Ісуса, ви маєте шанувати цю стареньку дорогу матусю з усіх своїх сил. Ви маєте ставитися з пошаною до цієї жінки, так, добродію, тому що вона є справжньою матір’ю.E-56 So, but now, a good woman is a jewel in a man's crown. She should be honored. She's... My mother's a woman; my wife is; and they're lovely. And I've got thousands of Christian sisters who I highly respect. But if--if they can respect what God made them, a motherhood and a real queen, that's all right. She's one of the best things that God could give a man was a wife. Besides salvation, a wife is the best thing if she is a good wife. But if she isn't, Solomon said, "A good woman is a jewel in a man's crown, but a--a ornery one or no-good one is water in his blood." And that's right, it's the worst thing could happen. So a good woman... If you've got a good wife, brother, you ought to respect her with the highest. That's right. You should do that. A real woman... And children, if you've got a real mother that stays home and tries to take care of you, keeping your clothes clean, send you to school, teaching you about Jesus, you should honor that sweet old mother with all that's in you. You should respect that woman (Yes, sir.), because she's a real mother.
E-57 Вони говорять про неосвіченість у горах Кентуккі. Її видно у цій собачій гидоті отут. Деякі з тих стареньких матерів отам могли приїхати б сюди у Голівуд та навчити вас, сучасні матері, як виховувати ваших дітей. Нехай-но лише її дитина прийшла б якось уночі з розпатланими косами, та губами…в комбінації, (як ви це називаєте?) косметиці, яку вони накладають собі на обличчя, її сукня вся стиснулася на один бік, провешталася всю ніч, п’яна, брате, вона взяла б лозину з того дерева гікорі, і вона більше б нікуди не ходила. Кажу вам, вона б…І якби у вас було побільше цього, у вас отут був би кращий Голівуд, та краща нація. Це так. Це правда. “Просто старайся бути сучасним,” — то—то одна з диявольських штучок.E-57 They talk about the illiteracy of Kentucky mountains. You see it in this here dogpatch stuff. Some of them old mammies out there could come here to Hollywood and teach you modern mothers how to raise your kids. You let her kid come in one night with her hair all messed up, and lips, and slips (What do you call that makeup stuff they put on their face?), and her dress all squeezed to one side, and been out all night, drunk, brother, she'd get one of them limbs off the top of that hickory tree and she'd never go out no more. I'm telling you, she'd... And if you had a little more of that, you'd have a better Hollywood around here and a better nation. That's right. It's true. "Just try to be modern," that--that's one of the tricks of the Devil.
E-58 Отож, ця дівчинка, коли я подивився на неї, в мене просто серце кров’ю облилося. І я подумав: “Бідолашна.”
А вона сказала: “О, хочеш цигарку, Біллі?”
Я сказав: “Ні, мем.” Я сказав: “Я не палю.”
Вона сказала: “Отак, ти сказав, що ти не танцюєш.” Вони хотіли піти на танці, а я не робив цього. Тож вони сказали, що там були танці, те, що вони називали Сикамóрові Пáрки.
І я сказав: “Так, я не танцюю.”
Вона сказала: “Отже, ти не танцюєш, ти не палиш, ти не п’єш. Як же ти взагалі розважаєшся?”
Я сказав: “Ну, мені подобається рибалити і мені подобається полювати.” Це її не цікавило.
Тож вона сказала: “Візьми оцю цигарку.”
І я сказав: “Ні, мем, дякую. Я не палю.”
E-58 Now, this little girl, when I looked at her, my heart just bled. I thought, "Poor little fellow..."
And she said, "Oh, you want a cigarette, Billy?"
I said, "No, ma'am." I said, "I don't smoke."
She said, "Now, you said you didn't dance." They wanted to go to a dance, and I wouldn't do it. So they said there was a dance down there, what they called Sycamore Gardens.
And I said, "No, I don't dance."
She said, "Now, you don't dance; you don't smoke; you don't drink. How do you have any fun?"
I said, "Well, I like to fish; I like to hunt." That didn't interest her.
So she said, "Take this cigarette."
And I said, "No, ma'am, thank you. I don't smoke."
E-59 А я стояв на фендері. На старих “Фордах” був такий звужений борт, ви пам’ятаєте, і я стояв на тому фендері, сидячи на задньому сидінні, вона і я. І вона сказала: “Ти маєш на увазі, що ти не випалиш цигарку?” Сказала: “У нас, у дівчат більш міцні нерви, ніж у тебе.”
І я сказав: “Ні, мем, я не думаю, що я хочу це зробити.”
Вона сказала: “Ага, ти великий мамин синочок!” Ох, оце так! Я хотів бути великим лихим Біллом, тож я—я, звісно, не хотів ніякого маминого синочка. Розумієте, мені хотілося бути боксером-професіоналом, отаке в мене було уявлення про життя. Тож я сказав…“Мамин синочок! Мамин синочок!”
E-59 And I was standing on the fender. They had a running board on the old Fords, you remember; I was standing on that fender, setting in the back seat, she and I. And she said, "You mean you won't smoke a cigarette?" Said, "And we girls has got more nerve than you have."
And I said, "No, ma'am, don't believe I want to do it."
She said, "Why, you big sissy!" Oh, my. I wanted to be big bad Bill, so I--I sure didn't want nothing sissy. See, I wanted to be a prize fighter; that was my idea of life. So I said... "Sissy, sissy?"
E-60 Я не міг цього витримати, тому я промовив: “Дай-но її мені!” Простягнув свою руку, я сказав: “Я покажу тобі, мамин я синочок чи ні.” Вийняв ту цигарку та почав запалювати сірника. Отож, я знаю, що ви…Ось, я не несу відповідальності за те, що ви думаєте, я відповідаю лише за те, щоб говорити правду. Коли я став припалювати ту цигарку, настільки ж твердо вирішивши випалити її, як і підняти цю Біблію, розумієте, я почув, як щось почало: “Гу-у-у-у-ш!” Я спробував ще раз, я не міг взяти її до свого рота. І я заплакав, я впустив її додолу. Вони стали сміятися з мене. І я подався додому, пішов полем, присів там, плачучи. І—і то було жахливе життя.E-60 I couldn't stand that, so I said, "Give it to me!" My hand out, I said, "I'll show her whether I'm sissy or not." Got that cigarette out and started to strike the match. Now, I know you're... Now, I'm not responsible for what you think; I'm just responsible for telling the truth. When I started to strike that cigarette, just as much determined to smoke it as I am to pick up this Bible. (See?) I heard something going, "Whoooossssh!" I tried again; I couldn't get it to my mouth. And I got to crying; I throwed the thing down. They got to laughing at me. And I walked home, went up through the field, set down out there, crying. And--and it was a terrible life.
E-61 Я пригадую, як одного дня тато плив річкою разом з хлопцями. Мій брат і я, ми повинні були взяти човна та пройтися вгору та вниз річкою, збираючи пляшки, щоб наливати в них віскі. Ми одержували по п’ять центів за дюжину їх, підбирали їх річкою. І зі мною був тато, і в нього була одна з тих невеличких пласких…Мені здається, то були напівпíнтові пляшки. І там було одне дерево, повалене вітром, і тато…І разом з ним був цей чоловік, містер Дорнбуш. В мене був його…В нього був гарний човен, і я хотів мати добрі стосунки з ним, тому що мені хотілося користуватися тим човном. Там було добре кермо, а в мого взагалі не було ніякого керма. В нас були лише старі дошки, якими гребли. І якби він дозволив мені користуватися тим човником…Отож, він робив зварку, і він робив для татка апарати. Тож він…Вони закинули ноги на те дерево, і тато сягнув рукою собі в задню кишеню та витяг невеличку пласку пляшечку віскі, подав її йому, і він ковтнув, повернув її таткові, і він ковтнув, і поставив її на невеличкий сучок на тому дереві, що впало. І містер Дорнбуш узяв її, промовив: “Будь ласка, Біллі.”
Я сказав: “Дякую вам, я не п’ю.”
Він сказав: “Брангам, і не п’єш?” Кожен помирав не своєю смертю, майже. І він сказав: “Брангам, і не п’єш?”
Я сказав: “Ні, добродію.”
“Так, — озвався тато, — в мене виріс один мамин синочок.”
E-61 I remember one day dad was going down to the river with the boys. My brother and I, we had to take a boat and go up and down the river, hunting bottles to put the whiskey in. We got a nickel a dozen for them to pick them up along the river. And dad was with me, and he had one of those little flat... I believe they was about a half pint bottles. And there was a tree had blowed down, and dad and this man was with him, Mr. Dornbush... I had his... He had a nice boat, and I wanted to find favor with him, 'cause I wanted to use that boat. It had a good rudder and mine didn't have no rudder at all. We had just old boards to paddle with. And if he'd let me use that boat... So he done welding, and he made the stills for dad. So he... They throwed their leg up across that tree, and dad reached in his back pocket, and pulled out a little flat bottle of whiskey, handed it to him and he took a drink, hand it back to dad, and he taken a drink, and he set it down on a little sucker on the side of the tree that went out. And Mr. Dornbush picked it up, said, "Here you are, Billy."
I said, "Thank you, I don't drink."
He said, "A Branham and don't drink?" Every one died with their boots on nearly. And he said, "A Branham and don't drink?"
I said, "No, sir."
"No," Dad said, "I raised one sissy."
E-62 Мій тато назвав мене маминим синочком! Я сказав: “Дай-но мені ту пляшку!” І я відкрутив того корка, твердо вирішивши пити, і коли я став підносити її — “Гу-у-у-у-ш!” Я віддав назад пляшку і щосили побіг геть полем, плачучи. Щóсь не дозволяло мені зробити це. Розумієте? Я не міг сказати, що в мені було щось добре (я твердо вирішив зробити це), але то Бог, благодать, дивна благодать, яка вберегла мене він роблення всього того. Я хотів це робити, сам, але Він просто не дозволяв мені цього зробити.E-62 My daddy calling me a sissy, I said, "Hand me that bottle." And I pulled that stopper out of the top of it, determined to drink it, and when I started to turn it up, "Whoooossssh!" I handed the bottle back and took off down through the field as hard as I could, crying. Something wouldn't let me do it. See? I could not say that I was any good. I was determined to do it. But it's God, grace, amazing grace that kept me from doing those things. I wanted to do them myself, but He just wouldn't let me do it.
E-63 Пізніше я зустрів одну дівчину, коли мені було близько двадцяти двох років, вона була чарівна. То була дівчина, яка ходила до церкви, німецька лютеранка. Її звали Брумбах, Б-р-у-м-б-а-х, виникло від імені Брумбаух. І то була хороша дівчина. Вона не палила і не пила, і—і вона не танцювала або щось таке, хороша дівчина. Якийсь час я зустрічався з нею, і я…Тоді близько двадцяти двох, я заробив грошей достатньо, щоб купити собі старенького “Форда,” і я…ми разом їздили на прогулянки. І ось, того часу, там поблизу не було лютеранської церкви, вони переїхали туди з Говард Парк.E-63 Later on I found a girl when I was about twenty-two years old; she was a darling. She was a girl that went to church: German Lutheran. Her name was Brumbach, B-r-u-m-b-a-c-h, come from the name of Brumbaugh. And she was a nice girl. She didn't smoke, or drink, or--or she didn't dance or anything, a nice girl. I went with her for a little while, and I'd then about twenty-two. I had made enough money till I bought me an old Ford, and I... We'd go out on dates together. And so, that time, there was no Lutheran church close; they'd moved from Howard Park up there.
E-64 І ось, вони були…один служитель, той, хто звершив рукопокладення наді мною в Місіонерській Баптистській церкві, доктор Рой Девіс. Сестра Апшоу, той самий, що послав до мене Брата Апшоу, тобто сказав йому про мене, доктор Рой Девіс. І ось, він проповідував, і була Перша Баптистська Церква, або…Мені здається, що то була не Перша Баптистська Церква, ані, то була Місіон-…називалася Місіонерська Баптистська церква Джефферсонвілля. І того часу він проповідував там, і ми ввечері ходили до церкви, тож…і ми поверталися назад. І я ніколи не приєднувався до церкви, але мені просто подобалося ходити з нею. Тому що головною думкою було “ходити з нею,” щиро кажучи.E-64 And so there was a minister, the one that ordained me in the Missionary Baptist church, Doctor Roy Davis. Sister Upshaw... The very one that sent Brother Upshaw over to me, or talked to him about me, Doctor Roy Davis... And so he was preaching, and had the First Baptist church, or the--the... I don't believe it was the First Baptist church, either, it was the Mission--called the Missionary Baptist church at Jeffersonville. And he was preaching at the place at that time, and we would go to church at night, so... And we'd come back. And I never did join church, but I just liked to go with her. Because the main thought was going with her. I just might as well be honest.
E-65 І ось, зустрічався з нею, і одного дня я…Вона була з хорошої родини. І я почав розмірковувати: “Знаєш-но, знаєш-но, не слід мені відбирати час в цієї дівчини. Це—це неправильно, тому що вона хороша дівчина, а я бідняк, і—і я…” Мій тато підірвав собі здоров’я, і я—я…Мені ніяк не заробити достатньо на життя з такою дівчиною, яка звикла до гарного дому та до килимів на підлозі.E-65 So then going with her, and one day I... She was out of a nice family. And I begin to think, "You know, you know, I oughtn't to take that girl's time. It isn't--it isn't right, because she's a nice girl, and I'm poor, and--and I..." My daddy had broke down in health, and I--I... There wasn't no way for me to make a living for a girl like that, who'd been used to a nice home and rugs on the floor.
E-66 Я пригадую перший килимок, який я взагалі побачив, я не знав, що то таке. Я обійшов його навколо. Я думав, що то була найгарніша річ, яку я коли-небудь бачив в своєму житті. “Як вони могли покласти ось таке на підлогу?” То був перший килимок, який я побачив. То був—то був один з цих…Мені здається, що це називають “половики.” Я можу сказати це неправильно. Щось начебто “зплетене,” або щось таке, що прикрашене та лежить на підлозі. Багато зеленого і червоного, і великі троянди пороблено всередині. То була гарна річ.E-66 I remember the first rug I ever seen, I didn't know what it was. I walked around the side. I thought it was the prettiest thing I ever seen in my life. "How would they put something like that on the floor?" It was the first rug I'd ever seen. It was one of these... I believe it's called "matting rugs." I may have that wrong. Some kind of like "wicker" or something that's laced together and laying on the floor. Pretty green and red, and big rows worked in the middle of it, you know, it was a pretty thing.
E-67 І ось, я пригадую, я—я вирішив собі так, що я або маю попрохати її вийти за мене заміж, або я маю забратися геть і дозволити якомусь порядному чоловікові одружитися з нею, комусь, хто був би чесним з нею, міг би заробити їй на життя і міг би бути ласкавим до неї. Я міг бути ласкавим до неї, але я—я—я заробляв лише тільки двадцять центів за годину. Тож я не міг заробити дуже то багато на життя для неї. І я…З усією тією родиною, про яку ми мусили піклуватися, і тато підірвав собі здоров’я, і я повинен був піклуватися про всіх їх, тож у мене був вельми важкий час.
Тому я думав: “Що ж, єдине, що мені залишається зробити — це сказати їй, що я—я—(вона)—я—я просто більше не повернуся, тому що я занадто сильно поважав її, щоб зіпсувати їй життя і дозволити їй оманутися в мені.” І потім, я думав: “Якщо хто-небудь зможе взяти її та одружитися з нею, створити сімейний затишок. І, можливо, якщо в мене не буде її, я—я знатиму, що вона була щаслива.”
E-67 And so I remember I--I made up my mind that I either had to ask her to marry me, or I must get away and let some good man marry her, somebody that would be good to her, could make her a living and could be kind to her. I could be kind to her, but I--I--I was only making twenty cents an hour. So I couldn't make too much of a living for her. And I... With all the family we had to take care of, and dad broke down in health, and I had to take care of all them, so I was having a pretty rough time.
E-68 І, таким чином, я думав: “Але ж я—я просто—я просто не можу відмовитися від неї!” І я—я був у жахливому стані. І день за днем я думав про це. Отож, я був занадто сором’язливий, щоб попрохати її вийти за мене. Кожного вечора я приймав рішення: “Я спитаю її.” Та, коли я, ох, що це таке, нервове тремтіння, або що там у ваших…? У всіх вас, брати, були там, мабуть, ті ж самі переживання в цьому. І справді кумедне відчуття, я червонів. Я—я не знав. Я не міг її спитати.
Тож, я думаю, ви дивуєтеся, як це я взагалі одружився. Знаєте що? Я написав їй листа і спитав її. І тому її…Ось, це не було “шановна місс,” там було трошки більше (ви розумієте) почуттів. Це не було лише пропозицією, то було…я—я написав його якнайкраще.
E-68 So I thought, "Well, the only thing for me to do is tell her that I--I--she--I--I just won't be back, because I thought too much of her to wreck her life and to let her fool along with me." And then I thought, "If somebody could get ahold of her and marry her, make a lovely home, and maybe if I couldn't have her, I could--I could know that she was happy."
And so I thought, "But I--I just--I just can't give her up." And I--I was in an awful shape. And day after day I'd think about it. So I was too bashful to ask her to marry me. Every night I'd make up my mind, "I'm going to ask her." And why, what is that, butterflies, or something you get in your... All you brethren out there probably had the same experience along that. And a real funny feeling, my face would get hot. I--I didn't know. I couldn't ask her.
So I guess you wonder how I ever got married. You know what? I wrote her a letter and asked her. And so her... Now, it wasn't "Dear Miss," it was a little more, you know, on the love side than that. It was just not a--an agreement, it was... I--I wrote it up best I could.
E-69 Та я трошки побоювався її матері. Її мати була…вона була досить-таки сувора. І, а її батько був спокійним немолодим голандцем, просто приємний старий. Він був фундатором товариства, вагоновожатий, на залізниці, в ті часи заробляв щось близько п’ятисот доларів на місяць. А я заробляв двадцять центів за годину, одружитися з його дочкою. Еге ж! Я знав, що нічого не вийде. І її мати була дуже…Отож, вона хороша жінка. І вона— вона була щось на зразок однієї з цих з вищого суспільства, ви розумієте, і така от манірна, ви розумієте, і тому їй від мене було не дуже то багато користі, в будь-якому разі. Я був таким собі простим сільським хлопцем, і вона вважала, що Хоуп слід було б зустрічатися з більш вишуканим хлопцем, і я—я—я думаю, що вона мала слушність. І тому…Але я—я тоді про це не думав.E-69 And I was a little afraid of her mother. Her mother was... She was kind of rough. And--but her father was a gentle old Dutchman, just a fine old fellow. He was an organizer of the brotherhood, the trainmen on the railroad, making about five hundred dollars a month in them times, and me making twenty cents an hour, to marry his daughter. Mm. I knowed that would never work. And her mother was very... Now, she's a nice lady. And she--she was kind of one of these high societies, you know, and prissy like, you know, and so she didn't have much use for me anyhow. I was just an old plain sassafras country boy, and she thought Hope ought to go with a little better class of boy, and I--I--I think she was right. And so... But I--I didn't think it then.
E-70 Тож я думав: “Отак, я не знаю, як. Я—я не можу спитати її батька, і я—я, звісно, не збираюся питатися в її матері. І тому я маю спочатку спитати в неї.” Тож я написав їй листа. І того ранку по дорозі на роботу, я вкинув його до поштової скриньки. Пошта…В середу ввечері ми йшли до церкви, а це було в понеділок вранці. Увесь день у неділю я намагався сказати їй, що я хочу одружитися, та я просто не міг приборкати нерви.
Таким чином, я вкинув його до поштової скриньки. І потім, на роботі того дня я розмірковував: “Що як цей лист потрапить до рук її матері?” О-о, подумати тільки! Тоді я знав, що мені кінець, якщо—якщо вона взагалі його побачить, тому що вона не дуже то зі мною церемонилася. Авжеж, я справді хвилювався через це.
E-70 So I thought, "Well, now, I don't know how. I--I can't ask her daddy, and I--I'm sure not going to ask her mother. And so I got to ask her first." So I wrote me a letter. And that morning on the road to work, I dropped it in the mailbox. The mail... We was going to church Wednesday night, and that was on Monday morning. I tried all day Sunday to tell her that I wanted to get married, and I just couldn't get up enough nerve.
So then I dropped it in the mailbox. And on at work that day I happened to think, "What if her mother got ahold of that letter?" Oh, my. Then I knowed I was ruined if--if she ever got ahold of it, 'cause she didn't care too much about me. Well, I was just sweating it out.
E-71 І того вечора в середу, коли я приїхав, о-о, я думав: “Як я туди піду? Якщо той лист попався на очі її матері — тоді мені справді кінець, тож я сподіваюся, вона одержала його.” Я адресував його “Хоуп.” То було її ім’я — Хоуп [Надія—Прим. перекладача]. І, таким чином, я думав: “Я напишу його просто сюди до Хоуп.” І тому…І я думав, може, вона взагалі не одержала його.
Тож мої уявлення були дещо кращі, аніж притормозити на вулиці та посигналити, щоб вона вийшла. Ох! І будь-який хлопець, в якого не вистачає сміливості підійти до будинку та постукати в двері та попрохати покликати дівчину, тоді навіщо йому взагалі зустрічатися з нею, в будь-якому разі. Це справді так. Це настільки безглуздо. Це дешево.
E-71 And that Wednesday night when I come, oh, my, I thought, "How am I going to go up there? If her mother got ahold of that letter she'll really work me over, so I hope she got it." I addressed it to Hope. That was her name, Hope. And so I said, "I'll just write it out here to Hope." And so... And I thought maybe she might've not have got ahold of it.
So I knowed better than to stop outside and blow the horn for her to come out. Oh, my. And any boy that hasn't got nerve enough to walk up to the house, and knock on the door, and ask for the girl, ain't got no business being out with her anyhow. That's exactly right. That's so silly. That's cheap.
E-72 І ось, я зупинив свого старенького “Форда,” розумієте, і я всього його надраїв до блиску. І ось, я піднявся та постукав у двері. Мамо рідна, її мати підходить до дверей! Я ледве оволодів собою, я сказав: “Доброго дня, як—як—як справи, міссіс Брумбах?” Отак.
Вона промовила: “Добре, Вілліаме.”
Я подумав: “Ого, ‘Вілліаме’!”
А—а вона промовила: “Ти зайдеш?”
Я сказав: “Дякую вам.” Я зупинився в дверях. Я сказав: “Чи готова вже Хоуп?”
І ось тобі Хоуп, скаче через увесь дім, ну просто тобі дівчинка шістнадцяти років. І вона промовила: “Привіт, Біллі!”
А я сказав: “Привіт, Хоуп.” І я сказав: “Ти вже готова йти до церкви?”
Вона сказала: “Іще одну хвилинку.”
Я подумав: “Ох! Вона взагалі не одержала його. Вона взагалі не одержала його. Добре, добре, добре. Однаково Хоуп не одержала його, тож все буде гаразд, бо вона згадала б про це мені.” Тож мені полегшало.
E-72 And so I stopped my old Ford, you know, and I had it all shined up. And so I went up and knocked at the door. Mercy, her mother come to the door. I couldn't hardly catch my breath; I said, "How--how--how do you do, Mrs. Brumbach?"
She said, "How do you do, William."
I thought, "Oh-oh, 'William'..."
And--and she said, "Will you step in?"
I said, "Thank you." I stepped inside the door. I said, "Is Hope just about ready?"
And just then here come Hope skipping through the house, just a girl about sixteen. And she said, "Hi, Billy."
And I said, "Hi, Hope." I said, "You about ready for church?"
She said, "Just in a minute."
I thought, "Oh, my. She never got it. She never got it. Good, good, good. Hope never got it either, so it'll be all right, 'cause she'd have named it to me." So I felt pretty fair.
E-73 І потім, коли я зайшов до церкви, мені подумалося: “Що як вона одержала його?” Розумієте? І мені не чутно було, що говорив доктор Девіс. Я дивився на неї, і я думав: “Що як вона, можливо, просто відмовчується, а насправді вона збирається сказати мені, коли я вийду звідси, щоб я відстав від неї, за те, що зробив їй таку пропозицію.” І мені не чутно було, що говорив Брат Девіс. І—і я дивився на неї, і я думав: “О-о, мені боляче відмовлятися від неї, але…І я—я…звісно, все з’ясується.”
Тож після зібрання ми пішли вулицею разом, йдучи додому, і—і ось, ми пішли до старенького “Форда.” І ось, всю дорогу яскраво сяяв місяць, розумієте, я поглянув, і вона була чарівна. Отакої, я дивився на неї, і я думав: “О-о, як би я хотів бути з нею, але, напевно, цього не буде.”
E-73 And then when I got down at church, I happened to think, "What if she did get it?" See? I couldn't hear what Doctor Davis was saying. I looked over at her, and I thought, "If maybe she's just holding it back, and she's really going to tell me off when I get out of here for asking her that." And I couldn't hear what Brother Davis was saying. And--and I'd look over at her, and I thought, "My, I hate to give her up, but... And I--I... The showdown's sure to come."
So after church we started walking down the street together, going home, and--and so we walked to the old Ford. And so all along the moon is shining bright, you know, I look over and she was pretty. Boy, I'd look at her; I thought, "My, how I would like to have her, but guess I can't."
E-74 І ось, я пройшов трохи далі, розумієте, і я знову поглянув на неї. Я сказав: “Як—як тобі сьогодні?”
Вона промовила: “О-о, все гаразд.”
І ми зупинили старенького “Форда” і ми почали виходити, розумієте, навколо, обійшли за рогом та підійшли до її будинку. І я йшов з нею до дверей. Я думав: “Знаєш-но, вона взагалі, мабуть, не одержувала листа, тож мені можна просто про це забути. В мене буде іще один спокійний тиждень, в усякому разі.” Отож, я став почуватися справді добре.
Вона промовила: “Біллі.”
Я сказав: “Так.”
Вона сказала: “Я одержала твого листа.” Ох!
Я сказав: “Одержала?”
Вона сказала: “Ага.” Отак, вона йшла далі, не говорячи ані слова.
Я подумав: “Жінко, скажи мені що-небудь. Прожени мене геть або скажи мені, щó ти думаєш про це.” І я сказав: “Ти—ти його прочитала?”
Вона промовила: “Ага.”
Отак, вам відомо, як жінка може тримати вас у невіданні. О, я—я не маю на увазі тільки в цьому сенсі, ви розумієте. Розумієте? Але, в будь-якому разі, ви знаєте, я—я думав: “Чому ти нічого не кажеш?” Розумієте, і я йшов далі. Я сказав: “Ти його прочитала повністю?”
І вона…[Порожнє місце на плівці—Ред.] “Ага.”
E-74 And so I walked on a little farther, you know, and I'd look up at her again. I said, "How--how you feeling tonight?"
She said, "Oh, I'm all right."
And we stopped the old Ford down, and we started to get out, you know, around the side, walk around the corner, go up to her house. And I was walking up to the door with her. I thought, "You know, she probably never got the letter, so I just might as well forget it. I'll have another week of grace anyhow." So I got to feeling pretty good.
She said, "Billy?"
I said, "Yeah."
She said, "I got your letter." Oh, my.
I said, "You did?"
She said, "Uh-huh." Well, she just kept walking on, never said another word.
I thought, "Woman, tell me something. Run me away or tell me what you think about it." And I said, "Did you--did you read it?"
She said, "Uh-huh."
My, you know how a woman can keep you in suspense. Oh, I--I didn't mean it just that way. You see? See? But, anyhow, you know, I--I thought, "Why don't you say something?" See, and I kept going on. I said, "Did you read it all?"
And she... [Blank.spot.on.tape--Ed.] "Uh-huh."
E-75 Отак, ми вже були майже біля дверей, і я подумав: “Ну ж бо, не веди мене до сіней, бо я, мабуть, не зможу випередити їх, тож ти кажи мені зараз.” І я чекав далі.
І вона промовила: “Біллі, я буду рада зробити це.” Вона сказала: “Я кохаю тебе.” Благословить Бог її душу тепер, вона у Славі. Вона сказала: “Я кохаю тебе.” Сказала: “Я думаю, нам слід сказати про це нашим батькам. Ти як думаєш?”
І я сказав: “Люба моя, послухай, давай-но почнемо з того, що розділимо цю справу навпіл.” Я сказав: “Я розповім твоєму тату, якщо ти розповіси своїй матері.” Заохочуючи її виконати важчу частину, для початку.
Вона сказала: “Гаразд, якщо ти спочатку розповіси тату.”
Я сказав “Добре, я розповім йому в неділю ввечері.”
E-75 So we was almost to the door; I thought, "Boy, don't get me on the porch, 'cause I might not be able to outrun them, so you tell me now." And so I kept waiting.
And she said, "Billy, I would love to do that. She said, "I love you." God bless her soul now; she's in glory. She said, "I love you." Said, "I think we ought to tell our parent, the parents about it. Don't you think so?"
And I said, "Honey, listen, let's start this out with a fifty-fifty proposition." I said, "I'll tell your daddy if you'll tell your mother." Rooting the worse part off on her to begin with.
She said, "All right, if you'll tell daddy first."
I said, "All right, I'll tell him Sunday night."
E-76 І ось прийшов недільний вечір, я привіз її додому з церкви, і я…Вона не переставала дивитися на мене. І я поглянув, було о пів на десяту, це був час, коли звичайно я від’їжджав. Отож, Чарлі сидів за своїм столом, друкував. А міссіс Брумбах сиділа в куточку, щось там вишиваючи тамбуром, ви розумієте, або оті невеличкі кільця, які ви прилаштовуєте на все те, ви розумієте. Я не знаю, як ви це називаєте. І, отож, вона працювала над чимось таким. А Хоуп не зводила з мене очей, і вона робила мені знаки, розумієте, щоб я підійшов до її татка. А я…Ох! Я думав: “Що коли він скаже: ‘Ні’?” Тож я вирушив до дверей, я промовив: “Добре, я думаю, мені вже час іти.”E-76 And so Sunday night come, and I brought her home from church and I... She kept looking at me. And I looked, and it was nine-thirty; it was time for me to get going. So Charlie was setting at his desk typing away, and Mrs. Brumbach setting over the corner, doing some kind of a crocheting, you know, or them little hooks you put over the things, you know. I don't know what you call it. And so she was doing some of that kind of stuff. And Hope kept looking at me, and she'd frown at me, you know, motion to her daddy. And I... Oh, my. I thought, "What if he says no?" So I started out to the door; I said, "Well, I guess I'd better go."
E-77 І я покрокував до дверей, а—а вона пішла до дверей разом зі мною. Вона завжди йшла до дверей і говорила мені: “На добраніч.” Тож я вирушив до дверей, а вона сказала: “Хіба ти не збираєшся йому казати?”
А я сказав: “Гм!” Я сказав: “Я, звичайно, спробую, але я—я—я не знаю, як я це робитиму.”
І вона сказала: “Я просто повернуся назад, а ти покличеш його надвір.” Тож вона пішла назад і залишила мене стояти там.
І я сказав: “Чарлі.”
Він повернувся і промовив: “Так, Білле?”
Я сказав: “Чи можна мені з вами хвилинку поговорити?”
Він сказав: “Звичайно.” Він встав з-за свого стола. Міссіс Брумбах подивилася на нього, пильно подивилася на Хоуп, і подивилася на мене.
А я сказав: “Чи не могли б ви вийти до сіней?”
А він сказав: “Так, я вийду.” Тож він вийшов до сіней.
Я сказав: “Приємний вечір, чи не так?”
І він сказав: “Так, дуже приємний.”
Я сказав: “Дуже тепло.”
“Дуже,” — він подивився на мене.
Я сказав: “Я багато напрацювався сьогодні, — я сказав, — бачите, аж мозолі на руках натер.”
Він сказав: “Ти можеш брати її, Білле.” Ох! “Ти можеш брати її.”
E-77 And I walked to the door, and--and she started over to the door with me. She'd always come to the door and tell me good night. So I started to the door, and she said, "Aren't you going to tell him?"
And I said, "Huh." I said, "I'm sure trying to, but I--I--I don't know how I'm a-going to do it."
And she said, "I'll just go back and you call him out." So she walked back and left me standing there.
And I said, "Charlie."
He turned around and said, "Yeah, Bill?"
I said, "Could I talk to you just a minute?"
He said, "Sure." He turned around from his desk. Mrs. Brumbach looked at him, looked over at Hope, and looked at me.
And I said, "Would you come out on the porch?"
And he said, "Yes, I'll come out." So he walked out on the porch.
I said, "Sure is a pretty night, isn't it?"
And he said, "Yes, it is."
I said, "Sure been warm."
"Certainly has," he looked at me.
And I said, "I've been working so hard," I said, "you know, even my hands is getting calluses."
He said, "You can have her, Bill." Oh, my. "You can have her."
E-78 Я подумав: “О, це вже краще.” Я сказав: “Ви справді маєте на увазі це, Чарлі?” Він сказав…Я сказав: “Чарлі, слухайте-но, я знаю, що вона ваша дочка, і у вас є гроші.”
І він узяв мене за руку. Він сказав: “Білле, послухай-но, гроші — то іще зовсім не все в людському житті.” Він сказав…
Я сказав: “Чарлі, я—я заробляю лише тільки двадцять центів за годину, але я кохаю її, а вона кохає мене. І я обіцяю вам, Чарлі, що я працюватиму, доки оці…мозолі не зітруться з моїх долонь, щоб заробити їй на життя. Я буду настільки вірним їй, наскільки зможу.”
Він сказав: “Я в цьому певен, Білле.” Він сказав: “Слухай-но, Білле, я хочу тобі сказати.” Сказав: “Знаєш-но, щастя, для того, щоб бути щасливим, потрібні не самі тільки гроші.” Сказав: “Просто будь ласкавим до неї. І я знаю, що ти будеш таким.”
Я сказав: “Дякую вам, Чарлі. Звісно, я буду таким.”
Потім вже була її черга розповісти мамі. Я не знаю, як вона це влаштувала, але ми одружилися.
E-78 I thought, "Oh, that's better." I said, "You really mean it, Charlie?" He said... I said, "Charlie, look, I know that she's your daughter, and you got money."
And he reached over and got me by the hand. He said, "Bill, listen, money ain't all things that's in human life." He said...
I said, "Charlie, I--I only make twenty cents a hour, but I love her; she loves me. I promise you, Charlie, that I'll work till these--the calluses wear off of my hands to make her a living. I'll be just as true to her as I could be."
He said, "I believe that, Bill." He said, "Listen, Bill, I want to tell you." Said, "You know, happiness, don't altogether take money to be happy." Said, "Just be good to her. And I know you will."
I said, "Thank you, Charlie. I sure will do that."
Then it was her time to tell mama. I don't know how she got by, but we got married.
E-79 Отак, коли ми одружилися, в нас не було нічого, нічого для того, щоб вести домашнє хазяйство. Мені здається, в нас було два чи три долари. Тож ми найняли будинок, це коштувало нам чотири долари на місяць. То був невеличкий старий двокімнатний будиночок. І хтось дав нам старе розкладне ліжко. Хотілося б знати, чи бачив хто коли-небудь старе розкладне ліжко? А вони нам його дали. І я пішов до Сірса та Рібока та купив невеличкий стіл з чотирма стільцями, і це—це не було пофарбоване, уявляєте, і в нас тимчасово було це. А потім я пішов до містера Вебера, торговця старими речами, і купив кухонну плитку. За неї я заплатив сімдесят п’ять центів, і долар з чимось за решітку до неї. Ми почали влаштовувати домашнє хазяйство. Я пригадую, що взяв та намалював трилистник на стільцях, коли я фарбував їх. І, о-о, ми були щасливі, однак. Ми мали один одного, тож це і було всім тим, що було необхідне. І Бог, за Його милістю та Його добрістю, ми були найщасливішим подружжям на землі.
Я відкрив це, що щастя складається не з того, скількома з багатств цього світу ти володієш, але наскільки ти задоволений тим, що тобі випало.
E-79 So when we got married, we didn't have nothing, nothing to go housekeeping. I think we had two or three dollars. So we rented a house; it cost us four dollars a month. It was a little, old two-room place. And someone give us an old folding bed. I wonder if anybody ever seen an old folding bed? And they gave us that. And I went down to Sears and Roebucks and got a little table with four chairs, and it--it wasn't painted, you know, and we got that on time. And so then I went over to Mr. Weber, a junk dealer, and bought a cooking stove. I paid seventy-five cents for it, and a dollar and something for grates to go in it. We set up housekeeping. I remember taking and painting a shamrock on the chairs, when I painted them. And, oh, we were happy though. We had one another, so that was all necessary. And God, by His mercy and His goodness, we was the happiest little couple could be on the earth.
I found this; that happiness does not consist of how much of the world's goods you own, but how contented you are with the portion that's allotted to you.
E-80 І, за якийсь час, зійшов Бог та благословив нашу невеличку сім’ю, в нас з’явився маленький хлопчик. Його назвали Біллі Пол, він зараз знаходиться тут у зібранні. А трохи пізніше, приблизно через одинадцять місяців, Він знову благословив нас крихітною дівчинкою, яку назвали Шарон Роуз, виникло зі слова “Троянда Шарона.”
І я пригадую, як одного дня я заощадив собі грошей, і я збирався влаштувати невеличку відпустку, збирався поїхати на одне місце, озеро По-По, на риболовлю. А по дорозі назад…
E-80 And after while, God came down and blessed our little home; we had a little boy. His name was Billy Paul. He's in the service right now here. And a little later from then, about eleven months, He blessed us again with a little girl called Sharon Rose, taken from the Word of "The Rose of Sharon."
And I remember one day I had saved up my money and I was going to take a little vacation, going up to a place, to Paw Paw Lake to fish. And on my road back...
E-81 І в той час…Я пропускаю своє навернення. Я був навернений. І я прийняв рукопокладення через доктора Роя Девіса, у Місіонерській Баптистській церкві, і став служителем і мав скинію, в якій я зараз проповідую у Джефферсонвіллі. І я був пастором невеличкої церкви. І я…
Ніяких грошей, я ніс служіння пастора сімнадцять років і ніколи не взяв жодного центу. Я не вірив у при-…Там не було ніякої навіть тарілки для збору приношень. І те, що було десятинами від моєї роботи, і все інше, в задній частині будинку була невеличка скринька, було написано, з невеличким написом на ній: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих — те Мені ви вчинили.” І ось таким-то чином ми оплачували за церкву. Ми взяли позику строком на десять років, щоб оплатити її, а виплатили менше ніж за два роки. І я ніколи не приймав ніяких пожертвувань.
І тоді в мене було, о-о, декілька доларів, які я заощадив собі на відпустку. Вона працювала, також, на фабриці Фейна по виробництву сорочок. Чарівна люба дівчина. І її могила, сьогодні, мабуть, вкрита снігом, та вона залишається в моєму серці. І я пам’ятаю, коли вона так тяжко працювала, щоб допомогти мені зібрати достатньо грошей, щоб поїхати на це озеро порибалити.
E-81 And during this time... I'm leaving out my conversion. I was converted and was ordained by Doctor Roy Davis in the Missionary Baptist church, and had become a minister and have the Tabernacle that I now preach in in Jeffersonville. And I was pastoring the little church. And I...
No money, I pastored the church seventeen years and never got one penny. I didn't believe in take... There wasn't even an offering plate in it. And what tithings I had from work, and so forth, had a little box on the back of the building, said, little sign on it, "Insomuch as you have done unto the least of these My little ones, you have did it unto Me." And then that's how the church was paid for. We had ten-years loan to pay it, and was paid off less than two years. And I never took an offering of no kind.
And then I had, oh, a few dollars I'd saved up for my vacation. She worked too at Fine's Shirt Factory. A lovely darling girl... And her grave is probably snowy today, but she's still in my heart. And I remember when she'd worked so hard to help me to have enough money to go up to this lake to fish...
E-82 І коли я повертався з озера, я став помічати, в’їжджаючи до Мішаваки та до Саут Бенду, Індіана, і я почав помічати автомашини з написами ззаду, було написано: “Тільки Ісус.” І я подумав: “Дивно якось звучить: ‘Тільки Ісус.’” І я почав помічати оті написи. І це було повсюди — на велосипедах, “Фордах,” “Кадиллаках” та іншому — “Тільки Ісус.” І я поїхав за деякими з них, і вони під’їхали до величезної церкви. І я дізнався, що то були п’ятидесятники.
Я чув про п’ятидесятників, але вони були зібранням “святенників-стрибунів, які качалися по підлозі з піною на губах,” і все таке інше, що мені розповідали про них. Тож я не бажав мати з цим нічого спільного.
Отак, я чув, як вони всі поводилися там, і я подумав: “Мабуть, я просто лише зайду.” Отож, я зупинив свого старенького “Форда” та зайшов, і такого співу ви ніколи не чули в житті! І я дізнався, що там були дві великі церкви, одна з них називалася П.А.І.Х. і П.А.С., багато хто з вас, мабуть, пам’ятають оті старі органі-…Мені здається, що вони об’єдналися, тепер називаються, називаються Об’єднана П’ятидесятницька церква. Отак, я слухав деяких з їхніх вчителів. І вони стояли там, о-о, вони навчали про Ісуса та про те, яким великим Він є, і наскільки величне все це, і про “хрищення Святим Духом.” Я подумав: “Про що це вони говорять?”
E-82 And when I was coming back from the lake, I begin to see, coming into Mishawaka and South Bend, Indiana, and I begin to notice cars that had signs on the back, said, "Jesus Only." And I thought, "That sounds strange, 'Jesus Only.'" And I begin noticing those signs. And it was on anywhere from bicycles, Fords, Cadillacs, and whatmore: "Jesus Only." And I followed some of them down, and they come to a great big church. And I found out they were Pentecostal.
I'd heard of Pentecostal, "But they were a bunch of holy-rollers that laid on the floor and frothed at their mouth," and everything that they told me about. So I didn't want nothing to do with it.
So I heard them all carrying on in there, and I thought, "Believe I'll just walk in." So I stopped my old Ford and walked in, and all the singing you ever heard in your life... And I come to find out there were two great churches, one of them called a P. A. of J. C., and the P. A. of W., many of you people might remember those old organi... I think they're United, called now, and called the United Pentecostal Church. Well, I listened at some of their teachers. And they were standing there, oh, they were teaching about Jesus and how great He was, and how great everything was, and about a baptism of the Holy Ghost. I thought, "What are they talking about?"
E-83 І, через якийсь час, хтось підскочив і почав говорити мовами. Авжеж, я ніколи нічого подібного в своєму житті не чув. І ось пробігла якась жінка, біжучи з усіх сил. Потім всі вони піднялися та почали бігати. А я подумав: “Оце так, брате, в них вже точно нема ніяких церковних звичаїв!” Волали та викликували і отак поводилися, я думав: “Оце так зібрання!” Але, знаєте що, дещо про це, чим далі я там сидів, тим більше мені це подобалося. Там, здавалося, було щось справді хороше. І я почав спостерігати за ними. А це продовжувалося далі. Я подумав: “Я іще трошки потерплю їх, бо я…я сиджу близько до дверей. Якщо почнеться щось невдéржне, я втечу через двері. Я пам’ятаю, де припарковано моє авто, якраз за рогом.”E-83 And after while, somebody jumped up and started speaking with tongues. Well, I never heard anything like that in my life. And here come some woman up through there, running just as hard as she could. Then all of them got up and started running. And I thought, "Well, brother, they sure ain't got no church manners, Screaming and shouting and carrying on." I thought, "What a bunch this is." But, you know, something about it, longer I sit there, the better I liked it. There was something seemed to be real good. And I begin to watch them. And it went on. I thought, "I'll just bear with them awhile, 'cause I'll... I'm close to the door. If anything starts just rashal, I'll run out the door. I know where my car's parked, just around the corner."
E-84 І я почав слухати деяких з тих проповідників, то були вчені та студенти. Отак, я подумав: “Це непогано.”
Отак, підійшов час вечері, і сказали: “Всі йдемо вечеряти.”
Та я подумав: “Зачекай-но. В мене є долар та сімдесят п’ять центів, щоб дістатися додому, і я…” Це все, що в мене було на бензин. Вистачало лише, щоб мені дістатися додому. А в мене був мій старенький “Форд,” то був досить хороший старенький “Форд.” То не був якийсь відказний, то був такий самий, як і цей, що отут, лише зношений. І то…Я справді вважав, що “Форд” може їхати зі швидкістю тридцять миль на годину, але, звичайно, це було п’ятнадцять ось так і пятнадцять ось так. Розумієте, скласти разом — буде тридцять. І тому це…Я подумав: “Що ж, того вечора, думаю, я поїду і після…” Я залишився на вечірнє служіння.
E-84 And I begin to hear some of them preachers, was scholars and students. Why, I thought, "That's fine."
So it come supper time, and said, "Everybody come to supper."
But I thought, "Wait a minute. I got a dollar and seventy-five cents to go home, and I..." That's all I had for gasoline money, just taken that to take me home. And I had my old Ford, it was a pretty good old Ford. It wasn't backslid; it was just like this one out here, just wore out. And it... I actually believe that Ford would go thirty miles an hour, but 'course that was fifteen this way and fifteen this a-way. You see, put it together, you have thirty. And so it... I thought, "Well, that night I think I would go out and after the..." I was staying for the night service.
E-85 І, о-о, він сказав: “Всі проповідники, незалежно від деномінації, підніміться на платформу.” Отак, нас там було щось близько двохсот, я піднявся. І ось, він сказав: “Тепер, в нас нема часу, щоб всім вам надати можливість проповідувати.” Він сказав: “Просто лише підійдіть та назвіться, хто ви і звідки ви.”
Отак, підійшла моя черга, я промовив: “Вілліам Брангам, баптист, Джефферсонвілль, Індіана.” Пройшов.
Я чув, як всі інші представлялися: “П’ятидесятник, п’ятидесятник, п’ятидесятник, П.А.С., П.А.І.Х., П.А.С., П…”
Я пройшов. Я подумав: “Авжеж, мабуть, я тут гидке каченя.” Тож я сів собі, чекав.
E-85 And, oh, He said, "All of the preachers, regardless of denomination, come to the platform." Well, there was about two hundred of us up there; I went up. And so he said, "Now, we haven't got time for you all to preach." He said, "Just walk by and say who you are and where you're from."
Well, it come my time; I said, "William Branham, Baptist. Jeffersonville, Indiana," walked by.
I'd hear all the rest of them call themselves, "Pentecostal, Pentecostal, Pentecostal, P. A. of W., P. A. J. C., P. A. W., P..."
I walked by. I thought, "Well, I guess I'm the ugly duckling." So I sit down, waited.
E-86 І, того дня, в них там були гарні, молоді проповідники, і вони проповідували сильно. А потім вони сказали: “Цього вечора проповідуватиме…” Мені здається, вони назвали його “пресвітер.” А їхні служителі, замість “превелебний,” то було “пресвітер.” І вони поставили туди одного темношкірого чоловіка, і на ньому був отакий старосвітський костюм проповідника. Я не думаю, що ви коли-небудь бачили такий. Довгі поли ззаду, ви знаєте, з вельветовим комірцем, і навколо голови в нього був лише невеличкий білий обідок волосся. Бідолашний старий, він вийшов ось так, ви розумієте. І він стояв там, і він повернувся. І там де всі проповідники проповідували про Ісуса та про величність…який великий Він є, і все інше, той старий взяв свою тему з книги Йова. “Де ти був, коли землю основував Я, чи коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали Божі Сини?”E-86 And that day, they'd had fine, young preachers out there, and they'd preached powerfully. And then they said, "The one's going to bring the message tonight is..." I believe they called them, "Elder." And their ministers, instead of "Reverend," it was "Elder." And they brought an old colored man out there, and he had one of these old fashion preacher's coats. I don't guess you ever seen one: long pigeon-tail in the back, you know, with a velvet collar, and he had just a little white rim of hair around his head. Poor old fellow, he come out like this, you know. And he stood there and he turned around. And where all the preachers had been preaching about Jesus and the great--how great He was, and so forth, that old man took his text from over in Job. "Where was you when I laid the foundation of the world, or when the morning stars sang together and the sons of God shouted for joy?"
And the poor old fellow, I thought, "Why didn't they put some of them young fellows up there to preach?" Great... The place was packed and jammed. And I thought, "Why didn't they do that?"
E-87 І цей бідний старий, я подумав: “Чому вони не поставили туди проповідувати одного з цих молодих хлопців?” Величезне…приміщення було заповнене вщерть. І я подумав: “Чому вони не зробили так?”
А потім цей старий, замість того, щоб проповідувати про те, що відбувалося тут на землі, він почав проповідувати про те, що відбувалося ввесь час на Небі. Отак, узявся за Нього при початку початків часу, і переніс Його назад у Другий Прихід на горизонтальній весéлці. О-о, я ніколи в своєму житті не чув такого проповідування! В той час Дух торкнувся його, він підстрибнув ось на таку висоту та клацнув підборами, розправив свої плечі та зійшов з тієї платформи, ледь торкаючись землі, сказав: “У вас тут замало місця, щоб мені проповідувати.” А в нього було більше місця, аніж в мене тут.
Я подумав: “Якщо Це змушує старого чоловіка поводитися отаким чином, що буде, коли Це зійде на мене?” Я—я подумав: “Можливо, я потребую дещо з Цього.” О-о, коли він виходив туди, мені було шкода цього старого. Та коли він спустився, мені було шкода самого себе. І я дивився на нього, коли він спускався звідти.
E-87 So then this old fellow, instead of preaching what was going on down here on earth; he begin to preach what was going on in heaven all the time. Well, he took Him up at the beginning, at the beginning of time, and brought Him back in the second coming down the horizontal rainbow. Why, I never heard such preaching in my life. About that time the Spirit hit him; he jumped about that high and clicked his heels together, throwed his shoulders back and went tipping off that platform, said, "You haven't got room enough up here for me to preach." And he had more room than I got here.
I thought, "If That'll make an old man act like that, what would It do if It got on me?" I--I thought, "Maybe I need some of That." Why, he come out there; I felt so sorry for the old fellow. But, when he left, I was feeling sorry for myself. And I looked at him go off of there.
E-88 Я вийшов того вечора, і я подумав: “Тепер, наступного ранку я не збираюся нікому говорити, звідки я і хто я.” Тож я пішов собі, і того вечора я розгладив свої штани. Я узяв…відправився спати на кукурудзяне поле, і я заїхав та купив собі черствих булочок. Ви…Я купив цілу купу таких за п’ять центів. Там був кран з водою, я набрав води. Отож, я знав, що я іще трошки продержуся, тож я набрав собі води та випив її, і пішов та з’їв свої булочки. І повернувся та іще раз напився води. Подався на кукурудзяне поле, узяв два сидіння та поклав свої смугасті штани поміж ними, притиснув їх сидіннями.
І, тієї ночі, я молився майже всю ніч. Я сказав: “Господи, куди я попав? Я ніколи в своєму житті не бачив таких релігійних людей.” І я сказав: “Допоможи мені розібратися, що це таке.”
E-88 I went out that night, and I thought, "Now, the next morning I'm not going to let nobody know where--who I am." So I went, and that night I pressed my trousers. I took the--went out in the corn field to sleep, and I went down and bought me some stale rolls. You... Bought a whole bunch of them for a nickel. There was a hydrant down there; I got some water. So I knowed that would last me a little while, so I got me some water and drank it, and went and eat my rolls, and come back and got another drink of water. Went out in the corn field took the two seats and laid my little seersucker trousers in there, pressed them on the seat.
And that night, I prayed pretty near all night. I said, "Lord, what is this I got into? I never seen such religious people in my life." And I said, "Help me to know what this is all about."
E-89 І наступного ранку я був там. Нас запросили на сніданок. Звісно, я не міг піти снідати разом з ними, тому що мені нічого було покласти у приношення. І я просто повернувся назад. І наступного ранку, коли я ввійшов, еге ж (я поснідав своїми булочками), і сів там. І в них був мікрофон. А я ніколи раніше не бачив мікрофону, і я був наляканий цією штукою. Отож, вони…І в нього був невеличкий дріт, що йшов угору, і він звисав. Один з цих висячих мікрофонів, неначе. І він сказав: “Минулого вечора, на платформі, тут був один молодий проповідник, баптист.”
Я подумав: “Ага, зараз мене добряче оброблять.”
А він сказав: “Виявилося, що він наймолодший проповідник з тих, що були на платформі. Його звати Брангам. Чи може хто-небудь сказати, де він знаходиться? Перекажіть йому прийти сюди, ми хочемо, щоб він говорив вранішню проповідь.”
E-89 And the next morning I got down there. Invited us for breakfast. 'Course I wouldn't come and eat with them, because I had nothing to put in the offering. And I just went back. And the next morning when I went in, why (I eat some of my rolls), and set down. And they was got on a microphone. And I never seen a microphone before, and I was scared of that thing. So they... And it had a little string hanging up here, and hanging down, one of them drop mikes, like. And he said, "Last night, on the platform, there was a young preacher here, a Baptist."
I thought, "Oh-oh, I'm good for a working-over now."
And he said, "He was the youngest preacher on the platform. His name was Branham. Does anybody know any whereabouts of him? Tell him to come on; we want him to bring the morning message."
E-90 Ох! На мені була футболка, та смугасті штани, ви розумієте. А ми, баптисти, вважаємо, що на тобі повинен бути костюм, коли встаєш за катедру, ви знаєте. Тож…І я—я просто сидів тихо. І під час…Вони проводили тоді це на Півночі, тому що (їхню міжнародну конвенцію) люди з іншим кольором шкіри не могли б там бути присутні, якби це проводилося на Півдні. Там були темношкірі, а я сам був з Півдня, ще був такий пихатий, ви знаєте, думав, що я трошки кращий, аніж хтось інший. І того ранку сталося так, що поруч зі мною сидів один темношкірий. Тож я присів і поглянув на нього. Я подумав: “Що ж, він — брат.”
І він сказав: “Чи знає хто-небудь місцезнаходження Вілліама Брангама?” Я зіщулився на стільці ось так. Тож він сказав, оголосив це вдруге, сказав: “Хто-небудь надворі, — (він присунув цього мікрофона ближче), — знає місцезнаходження Вілліама Брангама? Скажіть йому, що ми хочемо, щоб він піднявся на платформу для вранішньої проповіді. Він є баптистським проповідником з південної Індіани.”
E-90 Oh, my. I had a little T-shirt on, and seersucker trousers, you know. And we Baptists believe you had to have a suit on to get in the pulpit, you know. So... And I--I just set real still. And during the time... They had it up in the North then, 'cause (their international convention) the colored people couldn't come to it if in the south. They had the colored there, and I was a southerner, had starch in my collar yet, you see, thought I was a little better than somebody else. And it happened to be that morning, sit right down by me was a--a colored man. So I set and looked up at him. I thought, "Well, he's a brother."
And he said, "Anybody know the whereabouts of William Branham?" I scoots down in the seat like this. So he said, announced it the second time, said, "Anybody on the outside (He pulled this little mike in) know the whereabouts of William Branham? Tell him we want him on the platform for the morning message. He's a Baptist preacher from southern Indiana."
E-91 Я просто сидів собі тихо та принишк, ви розумієте. Мене ніхто не знав, в будь-якому разі. Той темношкірий хлопець придивився до мене, промовив: “Ти не знаєш, де він?”
Я подумав. Мені—мені довелося б або збрехати або щось вчинити. Тому я сказав: “Слухай-но.”
Він промовив: “Так, добродію?”
Я сказав: “Я хочу сказати тобі дещо.” Я сказав: “Я—я — це він.”
Він сказав: “Ну то йди туди.”
І я сказав: “Ні, я не можу. Розумієш, — сказав я, — на мені оці старі смугасті штани та оця футболка.” Я сказав: “Я не можу піднятися туди.”
Він сказав: “Цим людям нема ніякого діла до того, як ти вдягнений. Іди туди.”
Я сказав: “Ні, ні.” Я сказав: “Тихо, нічого не кажи.”
І вони за хвилину повернулися до мікрофону, сказали: “Чи знає хто-небудь місцезнаходження Вілліама Брангама?”
Він сказав: “Він тут! Він тут! Він тут!” Ох! І ось я підвівся у цій футболці, ви розумієте. І ось я…
E-91 I just set real still and ducked down, you know. Nobody knowed me anyhow. That colored boy looked over at me, said, "Do you know where he is?"
Well, I--I either had to lie or do something. So I said, "Hold down here."
He said, "Yes, sir?"
I said, "I want to tell you something." I said, "I--I'm him."
He said, "Well, go on up there."
And I said, "No, I can't. See," I said, "I got on these little old seersucker trousers and this little T-shirt." I said, "I couldn't go up there."
He said, "Them people don't care how you dress. Go on up there."
I said, "No, no." I said, "Keep still; don't say nothing now."
And they come back to the phone a minute, said, "Anybody know the whereabouts of William Branham?"
He said, "Here he is. Here he is. Here he is." Oh, my. There I got up with that little T-shirt on, you know. And here I...
E-92 Він промовив: “Піднімайтеся сюди, містере Брангам, ми хочемо, щоб ви говорили проповідь.” О-о, перед усіма тими проповідниками, ох, перед усіма тими людьми! І я пішов, спотикаючися, ви розумієте. Моє обличчя розчервонілося, вуха палали. І я спотикався, смугасті штани та футболка, проповідник, баптистський проповідник іде до мікрофону, ніколи досі не бачивши його, ви розумієте.
І я став там, я сказав: “Отак, я—я—я не знаю щодо цього.” Я хапався, дуже нервуючися, ви розумієте. І—і я відкрив Луки 16, і я подумав: “Ну що ж…” І я—я узяв собі тему: “І він підвів свої очі в аду та закричав.” І я…Тож я—я почав проповідувати, ви розумієте, і я став проповідувати і став почуватися трохи краще. І я сказав: “Багатий чоловік був в аду, і він закричав.” Оці три коротких слова, як і багато проповідей, які в мене є: “Чи віриш ти цьому,” і “Говори до скелі,” ви чули, як я проповідував їх. І я сказав: “І тоді він закричав.” І я сказав: “Там не було дітей, звісно, їх нема в аду. Тоді він закричав.” Я сказав: “Там не було квітів. Тоді він закричав. Там не було Бога. Тоді він закричав. Там не було Христа. Тоді він закричав.” Тоді закричав я. Щось найшло на мене. О-о! О-о! Потім, я не знаю, що сталося. Коли я начебто як опанував себе, я стояв надворі. Ті люди волали та викликували та плакали, і я, в нас був величний час.
E-92 He said, "Come on up, Mr. Branham, we want you to bring the message." Oh, my, 'fore all them preachers, uhm, all them people. And I went slipping up, you know, my face red and my ears burning. And I slipped up, seersucker trousers and T-shirt, preacher, Baptist preacher going up to the microphone, never seen one before. You see?
And I stood up there; I said, "Well, I--I--I don't know about this." I was fumbling, real nervous, you know. And--and I got over here around Luke 16, and I thought, "Well, now..." And I--I got on the subject, "And he lifted up his eyes in hell and cried." And I got... So I--I begin to preach, you know, and I got to preaching and felt a little better. And I said, "The rich man was in hell, and he cried." That little three words, like I have a lot of sermons like that, "Believest Thou This," and "Speak To The Rock," you've heard me preach that. And I had, "And then he cried." And I said, "There's no children there, certainly not in hell. Then he cried." I said, "There's no flowers there. Then he cried. There's no God there. Then he cried. There's no Christ there. Then he cried." Then I cried. Something got ahold of me. My, oh, my. After, I don't know what happened. When I kind of got to myself, I was standing on the outside. Them people got screaming and shouting and crying, and I, we had an awful time.
E-93 Коли я вийшов надвір, там до мене підійшов один добродій у величезному техаському капелюсі, у величезних чоботах, підійшов, сказав: “Я пресвітер Такий-то.” Проповідник, ковбойські чоботи, вдягнений по-ковбойському.
Я подумав: “Що ж, тоді не так вже й погано з моїми смугастими штанами.”
Сказав: “Я хочу, щоб ти приїхав до Техасу і провів у мене пробудження.”
“Угу, дайте-но я запишу, містере.” І я занотував це, таким чином.
Ось підходить добродій у цих невеличких, начебто у штанах для гри в гольф, коли грають в гольф, ви знаєте, надягають отакі невеличкі рейтузи. Він сказав: “Я пресвітер Такий-то з Майамі. Я хочу, щоб…”
Я подумав: “Отак, можливо, одяг — це не дуже то й багато значить.” Я поглянув на це, і я подумав: “Все гаразд.”
E-93 When I come outside there was a fellow walked up to me with a great big Texas hat on, big boots, walked up, said, "I'm Elder So-and-so," preacher, cowboy boots, cowboy clothes on.
I thought, "Well, my seersucker trousers ain't so bad then."
Said, "I want you to come down to Texas and hold me a revival."
"Uh-huh, let me put that down, mister." And I put it down like that.
Here come a fellow up with one of these little, kind of a golf trousers on, where they used to play golf, you know, had them little blouse pants. He said, "I'm Elder So-and-so from Miami. I like you..."
I thought, "My, maybe dressing isn't so much of it." I looked at it; I thought, "All right."
E-94 Отож, я прихопив усе це та поїхав додому. Жінка зустріла мене, вона спитала: “Чому ти такий щасливий, Біллі?”
Я сказав: “О-о, я зустрівся з вершками суспільства. О-о, це найкраще, що ти коли-небудь бачила. Ці люди не соромляться своєї релігії.” І, о-о, я все розповів їй про це. І я сказав: “Поглянь-но сюди, люба, ціла низка запрошень. Оті люди!”
Вона сказала: “А то, часом, не святенники-стрибуни?”
Я сказав: “Я не знаю, які вони стрибуни, але в них є те, що мені було потрібно.” Розумієте? Я сказав: “Це—це єдине, в чому я певен.” Я сказав: “Я бачив, як один старий, дев’яносторічний, знову став молодим.” Я сказав: “Я ніколи в своєму житті не чув такого проповідування. О-о, я ніколи не бачив, щоб баптист отак проповідував.” Я сказав: “Вони проповідують, поки в них не перехопить дихання, і схиляють свої коліна, знов підводяться, затамувавши подих. Їх чути за два квартали, проповідування.” І я сказав: “Я—я ніколи за все своє життя такого не чув.” І я сказав: “Вони говорять невідомою мовою, а інший розповідає, про що вони кажуть. За все життя ніколи не чув такого!” Я сказав: “Ти поїдеш зі мною?”
Вона сказала: “Любий, коли я вийшла за тебе, я буду з тобою, доки смерть не розлучить нас.” Вона сказала: “Я поїду.” Вона сказала: “Тепер, ми розповімо родичам.”
І я сказав: “Гаразд, ти розповіси своїй мамі, а я розповім своїй мамі.” Тож ми…Я пішов та розповів мамі.
Мама сказала: “Гаразд, добре, Біллі. До чого б Господь не покликав тебе — іди чини це.”
E-94 So I grabbed these things, and home I went. Wife met me, she said, "What do you sound so happy about, Billy?"
I said, "Oh, I met the cream of the crop. My, it's the best you ever seen. Them people ain't ashamed of their religion." And, oh, I told her all about it. And I said, "And looky here, honey, a whole string of invitations. Them people..."
She said, "They're not holy-rollers, are they?"
I said, "I don't know what kind of a rollers they are, but they got something that I needed." See? I said, "That--that's one thing I'm sure." I said, "I seen an old man ninety years old, come young again." I said, "I never heard such preaching in my life. Why, I never seen a Baptist preach like that." I said, "They preach till they get out of breath, and bend their knees plumb to the floor, and come back up, catch their breath. You can hear them two blocks away, still preaching." And I said, "I--I never heard such in my life." And I said, "They speak in an unknown tongue, and the other one tells what they're talking about. Never heard such in my life." I said, "Will you go with me?"
She said, "Honey, when I married you, I will stick with you until death shall separate us." She said, "I'll go." She said, "Now, we'll tell the folks."
And I said, "Well, you tell your mama and I'll tell my mama." So we... I went and told mama.
Mama said, "Well, sure, Billy. Whatever the Lord's called you to do, go do it."
E-95 І ось міссіс Брумбах попросила мене прийти. Прийшов. Вона сказала: “Про що це ти розповідаєш?”
А я сказав: “О-о, міссіс Брумбах, — сказав я, — але ви взагалі ніколи не бачили таких людей.”
Вона сказала: “Заспокойся! Заспокойся!”
Я сказав “Так, мем.” Я сказав: “Вибачте мені.”
А вона сказала: “Чи відомо тобі, що то збіговисько святенників-стрибунів?”
Я сказав: “Ні, мем, я не знав цього.” Я сказав: “Вони—вони, без усякого сумніву, порядні люди.”
Вона сказала: “Дуже розумно! Невже ти думаєш, що ти потягнеш мою дочку поміж оце все!” Сказала: “Дурниці! Це ж ніщо інше як покидьки, яких інші церкви повикидали геть.” Вона сказала: “Все! Ти не поведеш мою дочку туди.”
І я сказав: “Але, знаєте що, міссіс Брумбах, глибоко в своєму серці я відчуваю, що Господь хоче, щоб я йшов з тими людьми.”
Вона сказала: “Повертайся назад до своєї церкви, доки вони не зможуть забезпечити тебе пасторським будиночком, і поводься так, як поводиться людина, у якої є трохи здорового глузду.” Сказала: “Ти не забереш мою дочку туди.”
Я сказав: “Так, мем.” Я повернувся і вийшов.
E-95 And so Mrs. Brumbach asked for me to come up. Went up, she said, "What's this you're talking about?"
And I said, "Oh, Mrs. Brumbach," I said, "but you all never seen such people."
She said, "Quieten down. Quieten down."
I said, "Yes, ma'am." I said, "I'm sorry."
And she said, "Do you know that's a bunch of holy-rollers?"
I said, "No, ma'am, I didn't know that." I said, "They--they sure are fine people."
She said, "The very idea. Do you think you'd drag my daughter out amongst stuff like that." Said, "Ridiculous. That's nothing but trash that the other churches has throwed out." She said, "Indeed, you'll not bring my daughter out like that."
And I said, "But, you know, Mrs. Brumbach, down in my heart I feel that the Lord wants me to go with them people."
She said, "You go back up to your church until they're able to afford a parsonage for you, and act like a man that's got some sense." Said, "You're not taking my daughter out through there."
I said, "Yes, ma'am." I turned around and walked out.
E-96 І Хоуп почала плакати. Вона вийшла надвір, вона промовила: “Біллі, незалежно від того, що сказала мама, я залишуся разом з тобою.” Благословенно будь її серце!
А я сказав: “О-о, все гаразд, люба.”
І я залишив все так як є. Вона не дозволила б своїй дочці іти з такими людьми, як оті, бо “то ніщо інше як покидьки.” І тому я просто начебто залишив все так як є. Це було найбільшою помилкою, яку я зробив у своєму житті, однією з найгірших.
E-96 And Hope started crying. She come out; she said, "Billy, regardless of what mama says, I'll stay with you." Bless her heart.
And I said, "Oh, that's all right, honey."
And I just let it go. She wouldn't let her daughter go with such people as that, 'cause "It wasn't nothing but trash." And so I just kind of let it go. It was the worse mistake I ever made in my life, one of the worst.
E-97 Трошки пізніше, через декілька років, з’явилися діти. І одного дня ми були…У 1937 році сталася повінь. Прийшла повінь. І наші…Я в той час був на патрулюванні, і я старався як міг, щоб вивезти людей з повені, будинки зносило геть. І моя дружина підхопила хворобу, і вона дуже важко захворіла на запалення легенів. І вони повезли її…Звичайна лікарня була настільки переповнена, що ми не могли покласти її туди, тож ми повезли її до урядового будинку, де в них було місце. І ось, потім мене покликали назад. А я постійно жив на річці, і був досить непоганим човнярем, тому я намагався витягти людей, вирятувати їх з повені. І тоді я…один…E-97 A little later, few years after the children come. And one day we was... There come up a flood in 1937. There came a flood. And our... I was on patrol at that time, and I was trying my best to bring the people out of the flood, houses tearing down. And my own wife took sick, and she was real, real sick with pneumonia. And they took her out... The regular hospital's so full we couldn't put her in there, so we taken her out to the--the government where they had a room out there. And so then they called me back out. And I always lived on the river, and quite a boatman, so I was trying to get the people, rescue them from the flood. And then I'd... one...
E-98 Вони покликали мене, сказали: “Отам на Чеснет Стріт стоїть будинок, він ось-ось розвалиться. Там знаходяться мати і діти, — сказали, — якщо ти згадаєш про свого човна, за допомогою твого двигуна ти зможеш дістатися до них.” Я сказав: “Гаразд, я зроблю все що зможу.”
І я, понісся тими хвилями. Там зірвало греблю, і, о-о, те…місто просто змивало геть. І я піддав газу, як міг, і, врешті, промчав вулицями та тими місцями. І я під’їхав туди ближче, де була стара гребля, через неї струменіла вода. І я почув, як хтось гукає, і я побачив матір, що стояла на ганку. І оті величезні буруни перекочувалися отак. Отож, я обійшов з цього боку, як тільки міг, і, розрізаючи хвилі, і повернувся і під’їхав з того боку. Я зупинив свого човна якраз вчасно, щоб прив’язати його до стовпа, до двіряного стовпа, стовпа, тобто стовпа, що на ганку. І я вбіг та схопив матір та діставив її туди, і двійко чи трійко дітей. І я відв’язав свого човна і привіз її…назад. Вийшов звідти нижче течією, і доставив її до берега, півтори милі містом, аж поки я доставив її до берега. І коли я привіз її туди, вона знепритомніла. І вона почала…вона волала: “Моя дитино! Моя дитино!”
E-98 They called me, said, "There's a house over on Chestnut Street; it's about ready to go in. There's a mother and a bunch of children in there," said, "if you think your boat, your motor can get in to them." I said, "Well, I'll do all I can."
And I, shooting those waves. The dike had broke up there, and, oh, my, the--just washing the city out. And I would give it all the juice that I could, and finally down across the alleys and through the places. And I got there close to where the old levee was, the water pouring through. And I heard someone scream, and I seen a mother standing out on the porch. And there was them big rollers going through like that. Well, I went on up this way as far as I could, and hit the stream and come back and got on that side. I had got my boat stopped just in time to tie it around the pillar of the post of the door, post, or porch post. And I run in and grabbed the mother and got her in there, and two or three of the children. And I undone my boat and got her to--back. Come out way down below, and got her over to the shore, about a mile and a half across the city, till I got her to the shore. And then when I got over there, she had fainted. And she begin... She was screaming, "My baby! My baby!"
E-99 Так, я подумав, що вона має на увазі, що в неї в будинку залишилося немовля. О-о! Я знову помчав назад, поки вони намагалися якось подбати про неї. І, я дізнався, що то було…тобто вона хотіла знати, де була її дитина. Тому малому було щось близько трьох років, а я подумав, що вона каже про якесь немовля або щось таке.
І ось, я помчав назад і прибув туди. І коли я прив’язав того човна і забрався всередину і не міг знайти ніякої дитини, а ганок вже розпадався і будинок зносило. І я прожогом вибіг і схопився за той—той уламок там, до якого прив’язував свого човна, заліз до човна, і відштовхнув це і відв’язав його.
E-99 Well, I thought that she meant she'd left the baby in the house. Oh, my. I took back again while they was trying to take care of her. And I come to find out, it was... Or she was wanting to know where her baby was there. There was a little fellow about three years old, and I thought she meant a little nursing baby or something.
And so I took back and got over there. And when I got that boat and got on the inside and couldn't find no baby, and the porch give away and the house went in. And I run real quick and grabbed the--the piece that was floating my boat, got into the boat, and pulled that and loosed it up.
E-100 І мене тоді вже знесло до головної течії ріки. І було о пів на дванадцяту ночі, і просто йшов дощ зі снігом. І я схопився за мотузок стартеру, і я спробував завести човна, а він не заводився, і я спробував, а він не заводився, і я спробував ще раз. Несло все далі й далі в ту течію, водопад був просто піді мною. І я старався як міг, і я думав: “О-о, ось—ось мені й кінець! Так!” І я старався як тільки міг. І я сказав: “Господи, будь ласка, не дозволь мені померти отакою смертю,” — і я смикав знову й знову.
І це знову прийшло до мене: “Як щодо того збіговиська покидьків, до яких ти не захотів їхати?” Розумієте? Еге ж.
E-100 And it done got me out into the current of the main river then. And it was about eleven-thirty at night, and just sleeting and snowing. And I grabbed ahold of the starter string and I tried to pull the boat, and it wouldn't start, and I tried, and it wouldn't start, and I tried again. Getting farther in that current, the falls just below me. And I was trying real hard, and I thought, "Oh, my, here--here's my end. This is it." And I'd try real hard. And I said, "Lord, please don't let me die a death like this." I'd pull and I'd pull.
And it come back to me, "What about that bunch of trash that you wouldn't go to?" See? Uh-huh.
E-101 Я поклав свою руку на човна, і я сказав: “Боже, будь ласкавий до мене. Не дозволь мені залишити мою жінку та дитину отак, і вони отам хворі! Будь ласка!” І я просто й далі ось так продовжував смикати, а він не заводився. І мені вже було чутно ревіння отам внизу, тому що я…Лише декілька хвилин, і, о-о, подумати тільки, і був би кінець. І я сказав: “Господи, якщо Ти вибачиш мені, я обіцяю Тобі, що зроблю все що завгодно.” Стоячи на колінах там у тому човні, і дощ зі снігом бив мені в обличчя, я сказав: “Я зроблю все, що Ти хочеш.” І я смикнув знову, і він завівся. І я натиснув на газ, як тільки міг, і, нарешті, дістався берега.
І я подався назад, щоб знайти вантажівку, патрульну вантажівку. І я думав про…Там хтось із них сказав: “Слухай-но, урядовий будинок просто змило геть.” Там моя жінка й дитя, обоє дітей.
E-101 I put my hand back on the boat, and I said, "God, be merciful to me. Don't let me leave my wife and baby like this, and them out there sick. Please." And I just kept pulling like that, and it wouldn't start. And I could hear the roaring down there, 'cause I... Just a few minutes, and, oh, my, that would be it. And I said, "Lord, if You'll forgive me, I promise You I'll do anything." And kneeling in that boat there and the sleet hitting me in the face; I said, "I'll do anything that You want me to do." And I pulled again, and it started. And I turned all the gas on it I could, and finally got into the shore.
And I went back to find the truck, patrol truck. And I thought of... There was some of them said, "Say, the government just washed away." My wife and baby in there, both babies.
E-102 І я що було сил подався до урядового будинку, і повсюди стояла вода на п’ятнадцять футів глибини. І там був один майор, і я сказав: “Майоре, що сталося з лікарнею?”
Сказав: “Ну ж бо, не турбуйся. В тебе хтось там був?”
Я сказав: “Так, хвора дружина та двоє дітей.”
Він сказав: “Вони всі виїхали.” Сказав: “Вони у вантажному вагоні, і їх повезли у напрямку Чарльзтауна.”
Я побіг, сів до свого човна…тобто сів до свого авто, а свого човна прилаштував на задню частину, і подався туди до…І тоді ті затоки розлилися на дві з половиною чи на три милі. Цілу ніч я намагався…Хтось із них сказав: “Вагон, вантажний вагон, змило з рейок там на естакаді.”
Отож, я побачив, що мене відрíзало на невеличкому острові, сидів там три дні. В мене було досить часу, щоб подумати, сміття Це чи ні. Лише билося: “Де моя жінка?”
E-102 And I took out for the government as hard as I could, and water was standing about fifteen feet deep all through it. And there was a major there, and I said, "Major, what happened to the hospital?"
Said, "Now, don't be worried. You'd have anyone in there?"
And I said, "Yes, a--a sick wife and two babies."
He said, "They all got out." Said, "They're in a freight car and they've headed towards Charlestown."
I run, got my boat and--or got my car, and my boat in the back of it, and run out there to... And then the creeks had come down about two and a half or three miles wide. And all night long I tried to... Some of them said, "The car, the freight car, washed off the tracks out there on the trestle." [Blank.spot.on.tape--Ed.]
Well, find myself marooned out on a little island, set there three days. I had plenty of time to think about whether that was trash or not. Just beating, "Where's my wife?"
E-103 Врешті-решт, коли я знайшов її, за декілька днів після того, як я вибрався та приїхав, вона вже була в Колумбусі, Індіана, у Баптистській Аудиторії, де вони влаштували таку начебто лікарню, лікарняні палати на невеличких казенних розкладушках. І я щосили побіг до неї, стараючися знайти, де вона, гукаючи: “Хоуп! Хоуп! Хоуп!” І я поглянув, і ось там вона лежала, з туберкульозом.
Вона підняла свою кістляву руку, і вона сказала: “Біллі.”
І я підбіг до неї, я сказав: “Хоуп, люба моя.”
Вона сказала: “В мене жахливий вигляд, так?”
Я сказав: “Ні, люба, ти виглядаєш добре.”
E-103 Finally when I found her in a few days after I got out and got across, she was way up to Columbus, Indiana, in the Baptist Auditorium where they'd made a--a hospital like, sickrooms on little government cots. And I ran to her as hard as I could, trying to find where she was, screaming, "Hope! Hope! Hope!" And I looked, and there she was laying on a cot, and TB had set in.
She raised her little bony hand, and she said, "Billy."
And I run to her, and I said, "Hope, honey."
She said, "I look awful, don't I?"
I said, "No, honey, you look all right."
E-104 На протязі десь близько шести місяців ми робили все що могли, намагалися врятувати її життя, але їй ставало дедалі гірше й гірше.
Одного дня я був на патрулюванні, і в мене було ввімкнено радіоприймач, і я думав, що почув, як сказали, оголосили по радіо, сказали: “Для Вілліама Брангама, негайно приїжджайте до лікарні, дружина помирає.” Я з усіх сил помчав до лікарні, ввімкнув червоне світло та сирену і полетів. І потім я—я приїхав до лікарні і зупинився, вбіг. Йдучи через лікарню, я побачив свого давнього приятеля, з яким ми разом рибалили, ми бігали разом, як були хлопчаками, Сéма Éдера.
Доктор Сéм Éдер, це той, стосовно якого нещодавно прийшло видіння, та було сказано йому щодо клініки. І він сказав, якщо хтось сумнівається в цьому видінні, просто нехай подзвонить йому за його рахунок, якщо ви хочете дізнатися, так воно було чи ні.
E-104 For about six months we worked with everything that was in us to try to get to save her life, but she kept getting lower and lower.
And one day I was on patrol and I had my radio turned on, and I thought I heard them say, make a call on the radio, said, "For William Branham, wanted at the hospital at once: wife dying." I rushed back to the hospital as quick as I could, turned on the red light and the siren, and took off. And then I--I got up at the hospital, and I stopped, run in. Coming down through the--the hospital, I seen a little buddy of mine that we fished together, we run together as boys, Sam Adair.
Doctor Sam Adair, he's the one that was the vision come not long ago and told him about the clinic. And he said, if anybody doubted the vision, just call him collect if they want to know about whether it was right or not.
E-105 І тоді, він вийшов, таким чином, і він тримав у руці свого капелюха. Він поглянув на мене, і він просто почав плакати. І я підбіг до нього, обхопив його руками. Він поклав свої руки мені на плечі, сказав: “Біллі, вона відходить.” Він сказав: “Мені дуже шкода. Я зробив все, що було в моїх силах, я кликав фахівців та інше.”
Я сказав: “Сéме, вона не відійде!”
Сказав: “Ні, вона відходить.”
І він сказав: “Не йди туди, Білле.”
А я сказав: “Я повинен піти туди, Семе.”
І він сказав: “Не роби цього. Не йди, будь-ласка, не йди.”
Сказав: “Дозволь мені піти туди.”
Сказав: “Я піду разом з тобою.”
Я сказав: “Ні, ти залишишся тут. Я хочу побути разом з нею в її останні хвилини.”
Сказав: “Вона непритомна.”
E-105 And so then here he come out like that, and he had his hat in his hand. He looked at me, and he just started crying. And I run up to him, throwed my arms around him. He put his arms around me, said, "Billy, she's going." He said, "I'm sorry. I've done all I could do. I've had specialists and everything."
I said, "Sam, surely she's not going."
Said, "Yeah, she's going."
And he said, "Don't go in there, Bill."
And I said, "I got to go in, Sam."
And he said, "Don't do it. Don't, please don't."
I said, "Let me go in."
Said, "I'll go with you."
I said, "No, you stay out here. I want to stay with her in her last minutes."
Said, "She's unconscious."
E-106 Я зайшов до палати. І там сиділа медсестра, і вона плакала, тому що вона і Хоуп були шкільними подругами. І ось, я придивився, і вона почала плакати, підняла свою руку. І стала виходити звідти.
І я пильно поглянув, і торкнувся її. Вона була, вона втратила у вазí з ста двадцяти фунтів до шестидесяти. І я—я торкнувся її. І якщо я проживу сто років, я ніколи не забуду того, що сталося. Вона повернулася, і ті величезні прекрасні очі подивилися на мене. Вона посміхнулася. Вона сказала: “Навіщо ти покликав мене назад, Біллі?”
Я сказав: “Люба, я тільки-но отримав…повідомлення.”
E-106 I walked in the room. And the nurse was setting there, and she was crying, 'cause she and Hope was schoolmates together. And so I looked over, and she started crying, put her hand up and started walking over.
And I looked over, and shook her. There she was; she'd went down from about a hundred and twenty pounds, to about sixty. And I--I shook her. And if I live to be a hundred years old, I'll never forget what happened. She turned over, and those great big pretty eyes looked up at me. She smiled. She said, "Why did you call me back, Billy?"
I said, "Honey, I just got the 'cast."
E-107 Я мусив ходити на роботу. Ми були по вуха в боргах, і сотні доларів по лікарняних рахунках, і нічим було це оплатити. І я просто мусив працювати. І я бачив її двічі або тричі на день, і щовечора, і тоді, коли вона була в такому стані.
Я сказав: “Що ти маєш на увазі — ‘Покликав’ тебе ‘назад’?”
Вона сказала: “Білле, ти проповідував про Це, ти говорив про Це, але ти не маєш ніякого уявлення про те, щó То таке.”
Я сказав: “Про що це ти?”
Вона сказала: “Про Небо.” Вона сказала: “Слухай-но, — вона сказала, — мене супроводжували Додому якісь люди, чоловіки або жінки або хтось такі, вдягнуті в біле.” І вона сказала: “Я була в спокої та мирі.” Сказала: “Великі гарні птахи перелітали з дерева на дерево.” Вона сказала: “Не подумай, що я не при собі.” Вона сказала: “Біллі, я скажу тобі про нашу помилку.” Вона сказала: “Присядь.” Я не присів; я схилився на коліна, взяв її за руку. Вона сказала: “Ти знаєш, де ми зробили нашу помилку?”
І я сказав: “Так, серденько, знаю.”
Вона сказала: “Не треба було нам слухати мами. Ті люди були праві.”
І я сказав: “Я це знаю.”
Вона сказала: “Пообіцяй мені, що ти поїдеш до тих людей, — сказала, — бо вони праві.” І вона сказала: “Отаким чином виховуй моїх дітей.” А я…Вона сказала: “Я хочу сказати тобі дещо.” Вона сказала: “Я помираю, але, — сказала, — то є…я не—я не боюся відходити.” Сказала: “Це—це прекрасно.” Вона сказала: “Єдине тільки — мені боляче покидати тебе, Білле. І я знаю, що ти повинен виростити цих двох малих діточок.” Вона сказала: “Пообіцяй мені, що—що ти не залишишся самотнім і не дозволиш моїм діткам вештатися безпритульними.” Це було розумно для двадцятиоднорічної матері.
І я сказав: “Я не можу цього пообіцяти, Хоуп.”
Вона сказала: “Будь-ласка, пообіцяй мені.” Сказала: “Я хочу сказати тобі одну річ.” Сказала: “Ти пам’ятаєш ту рушницю?” Я просто схиблений на рушницях. І вона сказала: “Того дня ти хотів купити ту рушницю, а в тебе не вистачало грошей, щоб зробити перший внесок.”
Я сказав: “Так.”
Вона сказала: “Я заощадила свої гроші, свої п’ятицентовики, щоб спробувати зробити перший внесок на ту рушницю для тебе.” Вона сказала: “Тепер, коли це скінчиться і ти повернешся додому, поглянь на подвійну…тобто на розкладне ліжко, під тим шматочком паперу зверху, і там ти знайдеш гроші.” Вона сказала: “Пообіцяй мені, що ти купиш ту рушницю.”
Ви не уявляєте собі, як я почувався, коли я побачив той долар і сімдесят п’ять центів (по п’ять центів), що лежали там. Я купив рушницю.
E-107 I had to work. We was way in debt and hundreds of dollars of doctor bill, and nothing to pay it with. And I just had to work. And I seen her two or three times a day, and every night, and then when she was in that condition...
I said, "What do you mean, 'Call you back'?"
She said, "Bill, you've preached about it; you've talked about it, but you don't have no idea what it is."
I said, "What are you talking about?"
She said, "Heaven." She said, "Look," she said, "I was being escorted home by some peoples, men or women or something that was dressed in white." And she said, "I was at ease and peace." Said, "Big pretty birds flying from tree to tree." She said, "Don't think I'm beside myself." She said, "Billy, I'm going to tell you our mistake." She said, "Set down." I didn't; I knelt down took her hand. She said, "You know where our mistake is?"
And I said, "Yes, sweetheart; I do."
She said, "We should've never listened to mama. Them people were right."
And I said, "I know it."
She said, "Promise me this, that you'll go to those people," said, "because they're right." And she said, "Raise my children like that." And I... She said, "I want to tell you something." She said, "I'm dying. But said, "It's... I don't--I don't dread going." Said, "It's--it's beautiful." She said, "The only thing, I hate to leave you, Bill. And I know you got these two little children to raise." She said, "Promise me that--that you'll not stay single and let my children be pulled about from pillar to post." That was a sensible thing for a twenty-one-year-old mother.
And I said, "I can't promise that, Hope."
She said, "Please promise me." Said, "One thing I want to tell you." Said, "You remember that rifle?" I'm just crazy about guns. And she said, "You wanted to buy that rifle that day and you didn't have enough money to make the down payment."
I said, "Yes."
She said, "I've been saving my money, my nickels, to try and make that down payment on that rifle for you." She said, "Now, when this is over, you go back home, look up on the duofold... or the folding bed, under that piece of paper on top, and you'll find the money there." She said, "Promise me that you'll buy that rifle."
You don't know how I felt when I seen that dollar seventy-five cents in nickels laying there. I got the rifle.
E-108 І вона сказала: “Ти пам’ятаєш той випадок, коли ти пішов в центр міста, щоб купити мені пару панчохів, і ми збиралися до Форт Вейну.”
Я сказав: “Так.”
Я прийшов з риболовлі, і вона сказала…Ми мали їхати до Форт Вейну, того вечора я повинен був проповідувати. І вона сказала: “Ти знаєш, я тобі говорила, що: ‘Існують два різних типи.’” Один називається “шифон.” А інший як, капрон? Правильно? Капрон та шифон. Отак, котрий з них, шифон було краще. Правильно? І вона сказала: “Отож, ти купи мені шифон, повного стилю.” Ви знаєте, оті, в яких є така невеличка річ ззаду панчохів, зверху? А я нічого не знав про жіночий одяг, тож я…
І я йшов вулицею і повторював: “Шифон, шифон, шифон, шифон, — намагаючися не випустити з голови, — шифон, шифон, шифон.”
Хтось сказав: “Привіт, Біллі!”
Я сказав: “О, привіт, привіт.” “Шифон, шифон, шифон, шифон, шифон.”
І я завернув за рог, і я зустрів містера Спона. Він сказав: “Гей, Біллі, ти знаєш, що сьогодні з того боку останнього пірсу клює окунь?”
Я сказав: “Невже, це справді так?”
“Атож.”
Я подумав, коли відійшов від нього: “Як називається та річ?” Я забув.
E-108 And she said, "You remember that time that you were going downtown to buy me a pair of stockings, and we was going to Fort Wayne?"
I said, "Yes."
I'd come in from fishing, and she said... We had to go to Fort Wayne; I had to preach that night. And she said, "You know, I told you, 'There's two different kind.'" One called "chiffon." And what's the other one? Rayon. Is that right? Rayon and chiffon. Well, ever which is, chiffon was the best. Is that right? And she said, "Now, you get me some chiffon, the full style." You know that thing that's got that little thing in the back of the stocking, at the top? And I didn't know nothing about women's clothes, so I...
And I was going down the street and saying, "Chiffon, chiffon, chiffon, chiffon," trying to keep thinking, saying "chiffon, chiffon, chiffon."
Somebody said, "Hello, Billy!"
I said, "Oh, hello, hello." "Chiffon, chiffon, chiffon, chiffon, chiffon."
And I got to the corner and I met Mr. Spon. He said, "Hey, Billy, you know the perch is biting now over on the side of that last pier?"
I said, "Sure enough, is that right?"
"Yeah."
I thought now, when I left him, "What was that stuff?" I forgot it.
E-109 А Тельма Форд, дівчина, з якою я був знайомий, працювала у дешевій крамниці. І я знав, що вони там продають жіночі панчохи, тож я подався туди. Я сказав: “Привіт, Тельмо.”
І вона промовила: “Привіт, Біллі. Як ти? Як Хоуп?”
І я сказав: “Добре.” Я сказав: “Тельмо, мені треба пару шкарпеток для Хоуп.”
Вона сказала: “Хоуп не потрібні шкарпетки.”
Я сказав: “Ні, мем, якраз потрібні.”
Сказала: “Ти маєш на увазі панчохи?”
“Ох, звичайно, — сказав я, — саме так.” Я подумав: “Отак, виявив своє невігластво.”
А вона сказала: “Які саме їй треба?”
Я подумав: “Ох-ох!” Я сказав: “Які в тебе є?”
Вона сказала: “Ну, в нас є капрон.”
E-109 So Thelma Ford, a girl that I knew, worked at the ten-cent store. And I knowed they sell women's stockings over there, so I went over. I said, "Hi, Thelma."
And she said, "Hi, Billy. How are you? How's Hope?"
And I said, "Fine." I said, "Thelma, I want a pair of socks for Hope."
She said, "Hope don't want socks."
I said, "Yes, ma'am, she sure does."
Said, "You mean stockings."
"Oh, sure," I said, "that's what it is." I thought, "Oh-oh, I done showed my ignorance."
And she said, "What kind does she want?"
I thought, "Oh-oh!" I said, "What kind you got?"
She said, "Well, we got rayon."
E-110 Я не помітив різниці. Капрон, шифон — звучало однаково. Я сказав: “Це те, що мені треба.” Вона сказала…Я сказав: “Запакуй-но мені пару таких, повного стилю.” І вона…Я неправильно це сказав. Як це? Повного фасону. “Повного фасону.” І, отож, я сказав: “Запакуй мені пару таких.”
І коли вона пішла, щоб дати їх мені, вони коштували лише тільки якихось тридцять центів, двадцять або тридцять центів, майже вполовину дешевше. Отож, я сказав: “Дай мені дві пари таких.” Розумієте?
E-110 I didn't know the difference. Rayon, chiffon, all sound the same. I said, "That's what I want." She said... I said, "Fix me a pair of them, full style." And she... Or... I got that wrong. What is it? Full fashion. "Full fashion." And so I said, "Fix me a pair of them."
And when she went to give them to me, they was only about thirty cents, twenty cents or thirty cents, about half price. Well, I said, "Give me two pair of them." See?
E-111 І я повернувся додому, і я сказав: “Знаєш-но, люба, ви, жінки, обходите все місто, щоб знайти де подешевше.” Ви знаєте, як ми любимо покукурікати. І я сказав: “Але ось, поглянь-но сюди, я купив дві пари за ту ж ціну, за яку ти купляєш одну пару. Бачиш?” Я сказав: “О-о, це—це все завдяки моєму особистому вмінню.” Розумієте, я сказав—я сказав: “Знаєш-но, оці продала мені Тельма.” Я сказав: “Їй, мабуть, довелося відступити їх мені за півціни.”
Вона сказала: “Ти купив шифон?”
Я сказав: “Так, мем.” Для мене це звучало однаково, я не бачив, щоб була якась різниця.
E-111 And I went back home, and I said, "You know, honey, you women shop all over town to find bargains." You know how you like to crow. And I said, "But here, look here, I bought two pair for the price that you buy one pair with. See?" I said, "Oh, that--that's my personal ability." See, I said--I said, "You know, Thelma sold me these." I said, "She might've let me have them at half price."
She said, "Did you get chiffon?"
I said, "Yes, ma'am." It all sounded the same to me; I didn't know there was any difference.
E-112 І вона розповіла мені, вона сказала: “Біллі.” Мені видалося дивним, коли вона приїхала до Форт Вейну, їй довелося купити іще одну пару панчохів. Вона сказала: “Я віддам їх твоїй матері, — сказала, — це для жінок старшого віку.” Сказала: “Мені дуже шкода, що я зробила так.”
А я сказав: “Ох, все гаразд, люба моя.”
І вона сказала: “Тепер, не—не живи самотнім.” І вона сказала…Вона не знала того, щó мало статися в наступні декілька годин. І я тримав її дорогі руки, поки Анголи Божі відводили її.
E-112 And she told me, she said, "Billy." I thought strange when she got to Fort Wayne, she had to get another pair of stockings. She said, "I give them to your mother," said, "they're for older women." Said, "I'm sorry I did that."
And I said, "Oh, that's all right, honey."
And she said, "Now, don't--don't live single." And she said... She didn't know that what was fixing to happen in a few hours from then. And I held her darling hands while the Angels of God packed her away.
E-113 Я пішов додому. Я не знав, що робити. Я вночі ліг отам і я слухав…Мені здається, то було мишеня, було у старій решітці, де ми тримали якісь папери. І я штовхнув двері ногою, і там позаду висів її халат, (і лежала там у тому мóргу). І просто за якусь хвильку хтось покликав мене, сказав: “Біллі!” І то був Брат Френк Рой. Він сказав: “Твоя дитина помирає.”
Я сказав: “Моя дитина?”
Сказав: “Так, Шарон Роуз.” Сказав: “Зараз там Док, і сказав: ‘В неї туберкульозний менінгіт, вона підхопила це з молоком від своєї матері.’” І сказав: “Вона помирає.”
E-113 I went home. I didn't know what to do. I laid down there at night and I heard... I think it was a little mouse was in the old grate where we had some papers in there. And I shut the door with my foot, and there hung her kimono on the back (and laying down there in that morgue). And just in a little bit someone called me, said, "Billy." And it was Brother Frank Broy. He said, "Your baby's dying."
I said, "My baby?"
Said, "Yes, Sharon Rose." Said, "Doc's up there now, and said, 'She's got tubercular meningitis; she nursed it from her mother.'" And said, "She's dying."
E-114 Я сів у авто, поїхав туди. І вона була там, солоденьке малятко. І вони відправили її до лікарні.
Я пішов, щоб побачити його. Сем підійшов і промовив: “Біллі, не ходи до тієї палати, ти повинен думати про Біллі Пола.” Сказав: “Вона помирає.”
Я сказав: “Док, я—я маю побачити свою дитину.”
Він сказав: “Ні, тобі не можна туди.” Сказав: “У неї менінгіт, Біллі, а ти перенесеш це Біллі Полу.”
E-114 I got in the car, went up there. And there she was, the sweet little thing. And they rushed her to the hospital.
I went out to see him. Sam come up and said, "Billy, don't you go in that room; you got to think of Billy Paul." Said, "She's dying."
I said, "Doc, I--I got to see my baby."
He said, "No, you can't go in." Said, "She's got meningitis, Billy, and you'd pack it to Billy Paul."
E-115 І я чекав, поки він вийде. Я не міг витримати бачити, як вона помирає, і її мати лежить там внизу у похоронному закладі. Кажу вам — тяжка дорога злочинця. І я—я пішов, прослизнув у двері, і коли Сем вийшов і медсестра вийшла, я спустився до підвалу. То була невеличка така лікарня. Вона була в ізоляторі, і мухи сиділи на її крихітних оченятах. І в них була невеличка…те, що ми називаємо “сітка від москітів,” тобто невеличка сіточка в неї на очах. І вона…у спазмах, її невеличка пухкенька ніжка смикалася вгору та вниз, отак, і її крихітні рученята, від тих спазмів. І я поглянув на неї, і вона була досить велика, щоб бути розумненькою, близько восьми місяців.E-115 And I waited till he got out. I couldn't stand to see her die, and her mother laying down there in the undertaker's establishment. I tell you; the way of a transgressor's hard. And I--I went, slipped in the door, and when Sam went out and the nurse out, I went down into the basement. It's a little bitty hospital. She was in an isolated place, and the flies was in her little eyes. And they had a little, what we call a "mosquito bar," or little netting over her eyes. And she'd... With little spasm, her little fat leg was moving up and down like that, and her little hands, with that spasm. And I looked at her, and she was just big enough to be cute, about eight months old.
E-116 А її мати звичайно садовила її в невеличкій косиночці, ви знаєте, на подвір’ї, коли я приїжджав. І я сигналив, а вона: “гу-гу, гу-гу,” — тягнулася до мене, розумієте.
І ось моя дорогенька лежить там, помирає. Я поглянув на неї, і я сказав: “Шеррі, ти впізнаєш татка? Ти впізнаєш татка, Шеррі?” І коли вона поглянула…Її страждання були такими страшними, що одне з тих гарненьких крихітних оченят перекосилося. Це неначе розривало моє серце навпіл.
Я став на коліна, я сказав: “Господи, що я зробив? Хіба я не проповідував Євангелію на рогах вулиць? Я робив все, що знав. Не тримай цього проти мене. Я ніколи не називав тих людей ‘покидьками.’ Це вона була назвала тих людей ‘покидьками.’” Я сказав: “Мені дуже шкода, що все це сталося. Пробач мені. Не—не відбирай моєї дитини.” І поки я молився, неначе чорне…неначе спустився покров або покривало. Я знав, що Він відмовив мені.
E-116 And her mother used to set her out there with her little three-corners on, you know, in the yard, when I'd come up. And I'd toot the horn, and she'd go, "goo-goo, goo-goo," reaching for me, you know.
And there laid my darling, dying. I looked down to her, and I said, "Sharry, you know daddy? You know daddy, Sharry?" And when she looked... She was suffering so hard till one of them pretty little blue eyes had crossed. It liked to have tore my heart out of me.
I knelt down, I said, "Lord, what have I done? Have not I preached the Gospel on the street corners? I've done everything that I know to do? Don't hold it against me. I never called them people trash. It was her that called them people trash." I said, "I'm sorry it all happened. Forgive me. Don't--don't take my baby." And while I was praying, looked like a black, like a sheet or a cloth come down. I knowed He had refused me.
E-117 Отак, то був найтяжчий і найпідступніший час в моєму житті. Коли я підвівся та поглянув на неї, і я подумав…Сатана вклав мені в розум: “То як, ти хочеш сказати, що ти так старанно проповідував, і те, як ти жив, і ось, коли це прийшло до твоєї дитини, Він відвернеться від тебе?”
І я сказав: “Це так. Якщо Він неспроможний спасти моєї дитини, тоді я неспроможний…” Я зупинився. Я—я просто не знав, що робити. І потім я сказав оце, я сказав: “Господи, Ти дав її мені, і Ти забрав її, благословенно нехай буде Ім’я Господнє! Якщо навіть Ти забереш і мене, я все одно любитиму Тебе.”
І я поклав свою руку на неї, я сказав: “Благословляю тебе, серденько. Татко хотів би ростити тебе, від всього свого серця я хотів би ростити тебе і виховувати тебе, щоб любити Господа. Але Анголи йдуть за тобою, серденько. Тато візьме твоє крихітне тільце і вкладе його в руки мами. Я поховаю тебе разом з нею. І одного дня татко зустріне тебе, ти лише чекай там разом з мамою.”
E-117 Now, there was the hardest and the most treacherous time of my life. When I raised up and looked at her, and I thought... Satan put in my mind, "Well, you mean as hard as you've preached, and the way that you've lived, and now when it comes to your own baby, He'll turn you down?"
I said, "That's right. If He can't save my baby, then I can't..." I stopped. I--I just didn't know what to do. And then I said this; I said, "Lord, You gave her to me and You taken her away, blessed be the Name of the Lord. If You take even me, I'll still love You."
And I put my hand over on her; I said, "Bless you, sweetheart. Daddy wanted to raise you, with all my heart I wanted to raise you, and raise you to love the Lord. But the Angels are coming for you, sweetheart. Daddy will take your little body down and lay it on the arms of mama. I'll bury you with her. And someday daddy will meet you, you just wait up there with mama."
E-118 Коли її мати помирала, вона сказала, її останніми словами було: “Білле, залишайся на полі бою.”
Я сказав: “Я…” Вона сказала…Я сказав: “Якщо я залишатимуся на полі бою, коли Він прийде, я візьму дітей і зустрінемося. Якщо ні — мене поховають поруч з тобою. А ти підійди до правого боку великої брами, і коли ти побачиш, як всі входитимуть, стій там і гукай: ‘Білле! Білле! Білле!’ — щосили. Там ми зустрінемося.” Я поцілував її на прощання. Я знаходжуся сьогодні на полі бою. Це було майже двадцять років тому. Я призначив своїй дружині на побачення, я зустріну її.
E-118 When her mother was dying, she said, last words she said, she said, "Bill, stay on the field."
I said, "I'll..." She said... I said, "If I'm on the field when He comes, I'll get the kids and meet. If I'm not, I'll be buried by you. And you go over on the right-hand side of the great gate, and when you see all of them come in, stand there and start hollering, 'Bill! Bill! Bill!' just as loud as you can. I'll meet you there." I kissed her good-bye. I'm on the battlefield today. That's been nearly twenty years ago. I got my date with my wife, I'm going to meet her.
E-119 І я узяв цю дитину, коли вона померла, і поклав її в руки матері, і ми віднесли на кладовище. І я стояв там, слухав Брата Сміта, методистського проповідника, який проповідував похоронну службу: “Порох до пороху, земля до землі.” (А я подумав: “Серце до серця.”) Вона пішла туди.
Невдовзі після того, одного ранку я забрав Біллі. Він був ще зовсім малий. Він був…
Ось тому то він постійно разом зі мною, а я разом з ним, мені довелося бути і татом і мамою (водночас) для нього. Я брав його маленьку пляшечку. Ми не могли собі дозволити палити вогонь вночі, щоб зберігати його молоко теплим, і я клав її собі під спину ось так і зігрівав її теплом свого тіла.
Ми нерозлучні неначе приятелі, і в один з цих днів, коли я залишу поле бою, я хочу передати йому Слово, і сказати: “Вперед, Біллі. Залишайся з Ним.” Дехто дивується, чому я ввесь час беру його разом з собою. Я не можу його залишити. Він вже одружений, але я все ще пам’ятаю, що вона сказала мені: “Будь з ним.” І ми з ним нерозлучні неначе приятелі.
E-119 I took the little baby, when it died, and put it on the arms of the mother, and we taken it out to the cemetery. And I stood there to hear Brother Smith, the Methodist preacher that preached the funeral, "Ashes to ashes and dust to dust." (And I thought, "Heart to heart.") There she went.
Not long after that, I took little Billy there one morning. He was just a little bitty fellow. He was...
That's the reason he sticks with me and I stick with him; I had to be both papa and mama (both) to him. I'd take his little bottle. We couldn't afford to have a fire at night to keep his milk warm, and I'd lay it under my back like this and keep it warm by the heat of my body.
We've stuck together like buddies, and one of these days when I go off the field I want to hand him the Word, and say, "Go on, Billy. You stay with It." Some people wonders why I got him with me all the time. I can't give him up. He's even married, but I still remember she told me, "Stay with him." And we've stuck together like buddies.
E-120 Я пригадую, як ішли містом, пляшечка в мене під рукою, він починав плакати. Якось увечері він був…ми прогулювалися у дворі за будинком, якраз там, де…(Коли вона була вагітна ним, в неї було утруднене дихання, і я…лише тільки дівчинка, ви розумієте.) І я ходив взад і вперед під старим дубом на задньому дворі. І він кликав маму, а я не міг відвести його до мами. І я носив його, я говорив: “Ох, любий.” Я сказав…
Він сказав: “Татку, де моя мама? Ти поклав її в землю?”
Я сказав: “Ні, любий. З нею все гаразд, вона там на Небі.”
E-120 I remember walking around town, the bottle under my arm; he'd get to crying. One night he was--was walking out in the back yard where just... (When she was fixing to have him, she was smothering, and I... Just a girl, you know.) And I'd walk back and forth from the old oak tree in the back of the yard. And he was crying for his mama, and I didn't have any mama to take him to. And I'd pack him; I'd say, "Oh, honey." I said...
He said, "Daddy, where's my mama? Did you put her into that ground?"
I said, "No, honey. She's all right; she's up in heaven."
E-121 І одного дня він там дещо сказав, це мало не вбило мене. Він плакав, плакав аж до пізнього вечора, і я носив його в себе на спині отак, поклавши його собі на плече та поплескував його ось так. І він сказав: “Тату, будь ласка, знайди маму та приведи її сюди.”
А я сказав: “Любий, я не можу привести маму. Ісус…”
Сказав: “Тоді скажи Ісусу, щоб прислав мені мою маму. Я хочу її.”
І я сказав: “Ну що ж, любий, я…я і ти якось підемо провідати її.”
І він зупинився, промовив: “Тату!”
І я сказав: “Так?”
Сказав: “Я бачив маму отам на тій хмаринці.”
Ох, це мало не вбило мене! Я подумав: “Оце так! ‘Я бачив маму на тій хмаринці.’” Я просто мало не знепритомнів. Я притиснув малого до своїх грудей отак і, похиливши голову, пішов.
E-121 And he said something there, liked to have killed me one afternoon. He was crying, was along late in the evening, and I was packing him on my back like that, packing him on my shoulder and patting him like this. And he said, "Daddy, please go get mama and bring her here."
And I said, "Honey, I can't get mama. Jesus..."
Said, "Well, tell Jesus to send me my mama. I want her."
I said, "Well, honey, I... Me and you going to go see her sometime."
And he stopped, said, "Daddy!"
And I said, "Yes?"
Said, "I seen mama up there on that cloud."
My, liked to have killed me, I thought, "My, 'I seen mama up there on that cloud.'" I just almost fainted. I hugged the little fellow up to my bosom like that, and just held my head down, went on in.
E-122 Проходили дні. Я не міг забути це. Я намагався працювати. Не міг повертатися додому — то більше не було домом. І я хотів залишитися. В нас не було нічого, крім тих старих зношених меблів, але то було щось, чому вона та я раділи разом. То був дім.
І я пам’ятаю, як одного дня я намагався працювати у громадському обслуговуванні. Я заліз, щоб полагодити стару вторинну лінію, що провисала, це було рано вранці. І я видряпався на цю хрестовину. (І я не міг забути цю дитину. Я зміг перенести, бачити, як відходила моя дружина, але як відходило це дитя, ще зовсім малесеньке.) І я сидів там, і я наспівував: “Далеко на пагорбі стояв старий грубезний Хрест.” І первинна лінія йшла до трансформатора та виходила (ви знаєте) у вторинну лінію. І я висів там на ній. І я поглянув, і позаду мене сходило сонце. І там, мої руки розпростерті, і знак того Хреста на—на пагорбі. Я подумав: “Так, то мої гріхи відправили Його туди.”
E-122 Days passed. I couldn't forget it. I tried to work. Couldn't go back home, it wasn't home no more. And I wanted to stay. We didn't have nothing but just that old tore up furniture, but it was something that she and I had enjoyed together. It was home.
And I remember one day I was trying to work in the public service. I'd went up to fix a... An old secondary was hanging down; it was real early of a morning. And I climbed up this cross. (And I couldn't give that baby up. I could see my wife going, but that baby going, just a little bitty thing...) And I was on there, and I was singing, "On the hill far away, stood an old rugged Cross." And the primaries run down to the transformer and went out into (you know) secondary. And I was hanging up there on it. And I happened to look, and the sun coming up behind me. And there my hands stretched out and the sign of that Cross on the--on the hillside. I thought, "Yes, it was my sins that put Him there."
E-123 Я промовив: “Шарон, люба моя, татко нестримно хоче побачити тебе, люба. Як би я хотів знову потримати тебе на своїх руках, люба моя дитино.” Я був не при собі. Це продовжувалося тижнями. Я зняв свою гумову рукавичку. Просто поруч зі мною струмувало дві тисячі триста вольт. Я зняв свою гумову рукавичку. Я сказав: “Боже, я не хочу цього робити. Я боягуз.” “Але, Шеррі, лише через декілька хвилин татко побачить тебе і маму.” Почав знімати свою гумову рукавичку, щоб покласти свою руку на ті дві тисячі триста. Це знищило б…Авжеж, не залишилося б навіть крові. І ось я—я—я почав знімати ту рукавичку, і щось сталося. Коли я отямився, я сидів на землі, тримаючи свої руки отак, на своєму обличчі, ридаючи. То була Божа благодать, інакше в мене б не було служіння уздоровлення отут, я певен у цьому. Він вберіг Свій дар, не мене.E-123 I said, "Sharon, honey, daddy wants to see you so bad, honey. How I'd like to hold you in my arms again, you darling little thing." I got beside myself. It'd been weeks. I pulled off my rubber glove. There's twenty-three hundred volts running right by the side of me. I pulled off my rubber glove. I said, "God, I hate to do this. I'm a coward. But, Sherry, daddy's going to see you and mommy just in a few minutes." Started pulling off my glove to put my hand on that twenty-three hundred. It'd break... Why, you wouldn't even have no blood left in you. And so I--I--I started pulling that glove off, and something happened. When I come to, I was setting on the ground with my hands up like this, to my face, crying. It was God's grace, or I wouldn't been having a healing service here; I'm sure of that. It was Him protecting His gift, not me.
E-124 Я подався додому. Я звільнився, сховав свої інструменти. І пішов назад, сказав: “Я йду додому.”
Я став ходити навколо будинку, і я забрав пошту в будинок, було досить холодно, і я зайшов всередину. В нас була одна невеличка кімната, я спав там на невеличкому розкладному ліжку, і починалися морози, і та стара піч. Я узяв пошту і проглянув пошту, і перше, що там було — це її Різдвяні заощадження, вісімдесят центів — “місс Шарон Роуз Брангам.” Ось воно, знову.
E-124 I started home. I quit, put my tools away, and went back; I said, "I'm going home."
I started around the house, and I picked up the mail in the house: kind of cold, and I went in. We had one little room; I was sleeping on a little cot there, and the frost coming up, and that old stove. I took the mail and I looked in the mail, and the first thing on there was her little Christmas saving: eighty cents, "Miss Sharon Rose Branham." There it was, all over again.
E-125 Я був лісничим. Я простягнув руку та дістав свою рушницю, револьвера, з кобури. Я промовив: “Господи, я—я не можу більше цього витримати, я—я гину. Я—я настільки змучився.” Я підвів курок в револьвера, приставив його собі до голови, став на коліна на тій розкладушці у тій темній кімнаті. Я сказав: “Отче наш, Що на Небі, нехай святиться Ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, — і коли я напружився, і я натиснув на гачок з усіх сил, я сказав, — як на Небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні.” А він не вистрілив!
І я подумав: “О Боже, чи Ти мене просто розриваєш на шматки? Що я зробив? Ти навіть не дозволяєш мені померти.” Я відкинув револьвера, і він вистрілив, і в кімнаті пролунав постріл. Я сказав: “Боже, чому я не можу померти і позбутися цього? Я просто неспроможний далі витримати. Ти повинен щось зробити мені.” І я впав і почав ридати на своїй маленькій, старій брудній койці.
І я, певно, заснув. Я не знаю, чи я був заснув, або що сталося.
Я завжди прагнув потрапити на Захід. Я завжди хотів придбати собі одного з тих капелюхів. Мій батько в молодості об’їжджав коней, і я завжди хотів придбати собі одного з тих капелюхів. І Брат Демос Шакар’ян вчора купив мені одного, перший, якого я мав (колись мав), подібний до нього, один з цих в стилі західних капелюхів.
E-125 I had been game warden. I reached in there and got my gun, pistol, out from the holster. I said, "Lord, I--I can't go this anymore; I--I'm dying. I'm--I'm so tormented." I pulled the hammer back on the gun, put it up to my head, kneeling there on that cot in that dark room. I said, "Our Father Who art in heaven, hallowed be Thy Name. Thy Kingdom come, Thine will be done," and as I tried, I squeezed that trigger as hard as I could; I said, "on earth as it is in heaven. Give us this day our daily bread." And it wouldn't go off.
And I thought, "O God, are You just tearing me to pieces? What have I done? You won't even let me die." And I throwed the gun down, and it went off and shot through the room. And I said, "God, why can't I die and get out of it? I just can't go no farther. You've got to do something to me." And I fell over and started crying on my little, old dirty bunk there.
I must've went to sleep. I don't know whether I was asleep or what happened. I've always longed to be out west. I've always wanted one of them hats. My father broke horses in his young days, and I always wanted one of them hats. And Brother Demos Shakarian bought me one yesterday, first one I've had (ever had) like that, one of them kind of western hats.
E-126 І я думав, що я їхав через прерії, наспівуючи цю пісню: “Колесо у воза зламалося, напис на ранчо: ‘Продається.’” І як я проїхав далі, то помітив старого воза, накритого зверху, неначе старий фургон переселенців, і колесо було поламане. Звісно, це представляло мою розбиту родину. І коли я під’їхав, я поглянув, і там стояла дуже вродлива молода дівчина, віком приблизно двадцяти років, біляві м’які коси та блакитні очі, вдягнута в біле. Я поглянув на неї, я сказав: “Доброго дня, як поживаєте?” Поїхав далі.
Вона промовила: “Привіт, тату.”
І я озирнувся, я сказав: “Тату?” “О-о, — сказав я, — як це, місс, ви можете…як це я можу бути вашим татом, коли вам стільки ж, скільки й мені?”
Вона промовила: “Тату, ти просто не знаєш, де ти.”
І я сказав: “Що ви маєте на увазі?”
Вона сказала: “Це Небо.” Сказала: “На землі я була твоєю маленькою Шарон.”
“Як же так, — сказав я, — люба моя, ти була лише тільки малою дитиною.”
Сказала: “Татку, малі діти тут не є малими дітьми, вони безсмертні. Вони взагалі не ростуть і не старіють.”
А я сказав: “Оце так, Шарон, люба моя, ти—ти вродлива молода жінка.”
Вона сказала: “Мама чекає на тебе.”
І я сказав: “Де?”
Вона сказала: “Там у твоєму новому домі.”
І я сказав: “В новому домі?” Брангами, вони волоцюги, в них нема дому, вони просто лише…І я сказав: “Авжеж, в мене ніколи не було дому, люба моя.”
Вона сказала: “Але тут він в тебе є, тату.” Я не хочу здатися малою дитиною, але зараз це для мене настільки ж реальне. [Брат Брангам плаче—Ред.] Коли я починаю думати про це, все це знову оживає. Сказала: “Тут він в тебе є, тату.” Я знаю, що там в мене є дім, колись я відправлюся туди. Вона сказала: “Де Біллі Пол, мій брат?”
А я сказав: “Та, я залишив його у міссіс Брой, лише декілька хвилин тому.”
Сказала: “Мама хоче бачити тебе.”
E-126 And I thought I was going down along through the prairie a-singing that song, "There's a wheel on the wagon is broken, sign on the ranch, 'For Sale.'" And as I went along, I noticed an old covered wagon, like an old prairie schooner, and the wheel was broke. 'Course that represented my broken family. And as I got close, I looked, and there stood a--a real pretty, young girl, about twenty years old, white flowing hair and blue eyes, dressed in white. I looked over at her; I said, "How do you do?" Went on.
She said, "Hello, dad."
And I turned back; I said, "Dad? Why," I said, "how, Miss, can you--can I be your daddy when you're as old as I am?"
She said, "Daddy, you just don't know where you're at."
And I said, "What do you mean?"
She said, "This is heaven." Said, "On earth I was your little Sharon."
"Why," I said, "honey, you was just a little baby."
Said, "Daddy, little babies are not little babies here; they're immortal. They never get old or never grow."
And I said, "Well, Sharon, honey, you--you're a pretty, young woman."
She said, "Mama's waiting for you."
And I said, "Where?"
She said, "Up at your new home."
And I said, "New home?" Branhams are vagabonds; they don't have homes; they just... And I said, "Well, I never had a home, honey."
She said, "But you got one up here, daddy." I don't mean to be a baby, but it's just so real to me. [Brother Branham weeps--Ed.] As I start to thinking of it, it all comes back again. Said, "You got one here, daddy." I know I got one over there, someday I'll go to it. She said, "Where's Billy Paul, my brother?"
And I said, "Well, I left him at Mrs. Broy's, just a few minutes ago."
Said, "Mother wants to see you."
E-127 І я повернувся і поглянув, і там були величезні палаци, і Слава Божа перебувала навколо них. І я почув, як співав Ангольський хор: “Мій Дім, рідний Дім.” Я став підніматися довгими сходинками, побіг з усіх сил. І коли я добіг до дверей, там стояла вона, в білій одежі, ті чорні коси, довгі, спадають униз ззаду. Вона підняла свої руки, як вона завжди робила, коли я приходив втомлений після роботи або чогось такого. Я схопив її за руки, і я сказав: “Люба моя, я там бачив Шарон.” Я сказав: “Вона стала вродливою дівчиною, так?”
Вона сказала: “Так, Білле.” Вона сказала: “Білле.” Поклала свої руки на мене, (і вона сказала) просто мені на плечі, вона почала поплескувати мене, вона сказала: “Перестань засмучуватися щодо мене й Шарон.”
Я сказав: “Люба моя, я нічим не можу цьому зарадити.”
Вона сказала: “Шарон і мені тепер набагато краще, аніж тобі.” І сказала: “Не засмучуйся щодо нас більше. Ти пообіцяєш мені?”
І я сказав: “Хоуп, — я сказав, — мені так тоскно без тебе і без Шарон, і Біллі ввесь час плаче за тобою.” Я сказав: “Я не знаю, що з ним робити.”
А вона сказала: “Все буде гаразд, Білле.” Вона сказала: “Тільки пообіцяй мені, що ти більше не терзатимешся.” І вона сказала: “Ти присядеш?” І я озирнувся і побачив величезний стілець.
E-127 And I turned and looked, and there was great big palaces, and the glory of God coming up around them. And I heard a Angelic choir singing, "My Home, Sweet Home." I started up a long steps, running just as hard as I could. And when I got to the door, there she stood, a white garment on, that black hair, long, holding down her back. She raised out her arms, as she always did when I come home tired from work or something. I caught her by the hands, and I said, "Honey, I seen Sharon down there." I said, "She made a pretty girl, didn't she?"
She said, "Yes, Bill." She said, "Bill." Put her arms around me, and she said--just around my shoulders, she started patting me; she said, "Stop worrying about me and Sharon."
I said, "Honey, I can't help it."
She said, "Now, Sharon and I are better off than you are." And said, "Don't worry about us no more. Will you promise me?"
And I said, "Hope," I said, "I've been so lonesome for you and for Sharon, and Billy cries all the time for you." I said, "I don't know what to do with him."
And she said, "It'll be all right, Bill." She said, "Just promise me you won't worry no more." And she said, "Won't you set down?" And I looked around and there was a great big chair.
E-128 І я пам’ятаю, як я намагався купити стілець. Тепер, в завершення. Одного разу я намагався купити стілець. В нас були лише оті старі—старі звичайні дерев’яні стільці для того столового комплекту. Нам доводилося користуватися ними, в нас були лише оті стільці. І ми змогли придбати собі один з цих стільців, де можна відкинутися на спинку, як…Я забув, який саме то був м’який стілець. І він коштував сімнадцять доларів, і можна було заплатити три долари одразу, а потім по долару в тиждень. І ми придбали такий. І, о-о, коли я ввійшов…Я працював увесь день, і проповідував аж до опівночі по вулицях і проповідував де тільки міг.
І—і якось одного дня в мене сталася прострочка терміну виплати. Ми не змогли оплатити, і так тягнулося день у день, і, врешті-решт, одного дня вони прийшли та забрали мій стілець. Того вечора, я ніколи не забуду, вона спекла мені вишневий пиріг. Бідолашна, вона—вона—вона знала, що я буду засмучений. І після вечері я сказав: “Чого це ти сьогодні така добра, люба?”
А вона сказала: “Слухай-но, я попрохала сусідських хлопців накопати тобі черв’яків для риболовлі. Чи не думаєш ти, що нам варто піти туди на річку і трошки порибалити?”
І я сказав: “Так, але…”
І вона почала плакати. Я знав, що щось було негаразд. Я здогадувався, бо вони вже надсилали мені повідомлення, що вони прийдуть, щоб забрати його. А ми не могли заплатити цей долар за тиждень. Ми не могли, не…були неспроможні зробити це. Вона обійняла мене, а я вийшов до дверей, і мого стільця там не було.
E-128 And I remember I tried to buy a chair. Now, in closing. I tried to buy a chair one time. We just had them old--old common wooden-bottom chairs for that breakfast set. We had to use them, the only chairs we had. And we could buy one of these chairs that you let back in the back, like a... I forget what kind of an easy-rest chair. And it cost seventeen dollars, and you could pay three dollars down and a dollar a week. And we got one. And oh, when I'd come in... I'd work all day and preach till midnight around the streets and wherever I could preach.
And--and I one day I got behind on my payments. We couldn't make it, and it got day after day, and finally one day they come and got my chair and took it. That night I never will forget; she had me a cherry pie baked. Poor little old thing, she--she--she knowed I was going to be disappointed. And after supper I said, "What's you so good about tonight, honey?"
And she said, "Say, I had the boys over in the neighborhood to dig you some fishing worms. Don't you think we ought to go down to the river and fish a little while?"
And I said, "Yes, but..."
And she started crying. I knowed there was something wrong. I had an idea, 'cause they'd already sent me a notice they was coming to get it. And we couldn't make that dollar payment a week. We couldn't, just couldn't afford it. She put her arms around me, and I went to the door and my chair was gone.
E-129 Вона сказала мені Там, вона сказала: “Ти пам’ятаєш той стілець, Білле?”
І я сказав: “Так, кохана, пам’ятаю.”
Сказала: “Це те, про що ти подумав, так?”
“Так.”
Сказала: “Що ж, цей вони вже не заберуть, за нього вже заплачено.” Вона сказала: “Присядь на хвилинку, я хочу поговорити з тобою.”
І я сказав: “Люба моя, я не розумію цього.”
А вона сказала: “Обіцяй мені, Біллі, пообіцяй мені, що ти більше ніколи не засмучуватимешся. Тепер ти повернешся назад.” І сказала: “Пообіцяй мені, що ти не засмучуватимешся.”
І я сказав: “Я не можу цього пообіцяти, Хоуп.”
E-129 She told me up there; she said, "You remember that chair, Bill?"
And I said, "Yes, honey, I remember."
Said, "That's what you was thinking about, wasn't it?"
"Yeah."
Said, "Well, they won't take this one; this one's paid for." She said, "Set down just a minute; I want to talk to you."
And I said, "Honey, I don't understand this."
And she said, "Promise me, Billy, promise me that you won't worry anymore. You're going back now." And said, "Promise me you won't worry."
And I said, "I can't do that, Hope."
E-130 І якраз тоді я прокинувся, в кімнаті було темно. Я озирнувся, і я відчував її руки на собі. Я сказав: “Хоуп, ти тут у кімнаті?”
Вона почала злегка поплескувати мене. Вона сказала: “Ти даси мені слово, Білле? Обіцяй мені, що ти не одружуватимешся…не засмучуватимешся більше.”
Я сказав: “Я тобі обіцяю.”
І потім, коли вона сплеснула мене двічі або тричі, і вона зникла. Я підскочив і ввімкнув світло, шукаючи повсюди, вона зникла. Але вона просто лише зникла з кімнати. Вона не зникла, вона все ще жива. Вона була Християнкою.
E-130 And just then I come to; it was dark in the room. I looked around, and I felt her arm around me. I said, "Hope, are you here in the room?"
She started patting me. She said, "You going to make me that promise, Bill? Promise me you won't marry--worry no more."
I said, "I promise you."
And when then she patted me two or three times, and she was gone. I jumped up and turned on the light, looked everywhere; she was gone. But she just gone out of the room. She isn't gone; she's still living. She was a Christian.
E-131 Деякий час тому Біллі та я ходили до могили, принесли квітів для його матері та сестрички, якраз Великоднього ранку, і ми зупинилися. Малюк почав плакати, він сказав: “Тату, моя мама там унизу.”
Я сказав: “Ні, рідний. Ні, вона не там. Сестричка не там. В нас тут засипана могила, але там далеко за морем є відкрита могила, де воскрес Ісус. І одного дня Він прийде, Він приведе з Собою сестричку й маму.”
Я сьогодні знаходжуся на полі битви, друзі. Я—я просто не можу більше розповідати. Я…[Брат Брангам плаче—Ред.] Благословить вас Бог. Схилимо наші голови на хвилинку.
E-131 Billy and I went to the grave here sometime ago, packing a little flower for his mother and sister, just on an Easter morning, and we stopped. The little fellow started crying; he said, "Daddy, my mommy's down there."
I said, "No, honey. No, she ain't down there. Sister ain't down there. We got a folded over grave here, but way across the sea there's an open grave where Jesus rose. And someday He'll come, He'll bring sister and mama with Him."
I'm on the battlefield today, friends. I--I just can't tell any more. I... [Brother Branham weeps--Ed.] God bless you. Let's bow our heads a minute.
E-132 О Господи! Багато разів, Господи, я певен, що люди не розуміють, коли вони думають, що все це приходить легко. Але наступає величний день, коли прийде Ісус і всі оці скорботи будуть зтерті геть. Я благаю, Небесний Батьку, щоб Ти допоміг нам бути приготовленими.
І та остання обіцянка, коли я поцілував її в щоку того ранку, що я зустріну її там того дня. Я вірю, що вона стоятиме біля того стовпа, вигукуючи моє ім’я. Я жив вірним тій обіцянці з тих пір, Господи, по всьому світу, в усяких місцях, стараючися нести Євангелію. Постарівши тепер, і втомившися, я змучений. В один з цих днів я востаннє закрию цю Біблію. І, Боже, бережи мене вірним обіцянці. Тримай Свою благодать навколо мене, Господи. Нехай я не дивитимуся на речі цього життя, але житиму заради того, що пóза. Допоможи мені бути щирим. Я не прошу собі ліжка з квітів для відпочинку, ні, Господи, коли мій Христос помирав там, страждаючи. І вся решта з них померли отак. Я не прошу нічого легкого. Лише дозволь мені бути щирим, Господи, вірним. Нехай люди любитимуть мене, щоб я міг привести їх до Тебе. І колись, коли все це скінчиться, і ми зберемося разом під тими вічнозеленими деревами, я хочу взяти її за руку та підійти з нею, щоб показати людей з Храму Ангола та всіх інших. Це буде величний час тоді.
Я благаю, щоб Твої милості спочили на кожному з нас тут. І на тих, хто тут, Господи, які, можливо, навіть не знають Тебе. І, можливо, отам за морем в них є хтось коханий. Якщо вони не виконали своєї обіцянки, нехай вони зроблять це зараз, Господи.
E-132 O Lord, many times, Lord, I'm sure people don't understand, when they think these things come easy. But there's a great day coming when Jesus shall come and all these sorrows will be wiped away. I pray, heavenly Father, that You'll help us to be prepared.
And that last promise, when I kissed her on the cheek that morning, that I'd meet her there that day. I believe she'll be standing at that post, screaming my name. I've lived true to that promise since, Lord, around the world in all kinds of places, trying to bring the Gospel. Getting old now, and tired; I'm wore out. One of these days I'm going to close this Bible for the last time. And, God, keep me faithful to the promise. Keep Your grace around me, Lord. Let me not look at the things of this life, but live for the things that's beyond. Help me to be honest. I don't ask for a flower bed of ease, no, Lord, when my Christ died there under suffering. And all the rest of them died like that. I don't ask for any easy things. Just let me be honest, Lord, truthful. Let people love me so I can lead them to Thee. And someday when it's all over and we gather around under the evergreen trees, I want to get her by the hand and walk her up to the--to show the people of Angelus Temple and all the others. It'll be a great time then.
I pray that Your mercies rest upon each of us here. And those who are here, Lord, may not even know You. And maybe they've got some little loved one across the sea yonder. If they've never fulfilled their promise, may they do it now, Lord.
E-133 Поки наші голови схилено, я хотів би знати, цього дня в цій величезній заповненій аудиторії, хто з вас скаже: “Брате Брангаме, я хочу зустрітися з моїми коханими, також. В мене—мене—в мене там за річкою є кохані”? Можливо, ви дали слово, що ви зустрінете їх там, можливо, коли ви сказали матері “до побачення” там біля могили того дня, можливо, коли ви сказали маленькій сестричці “до побачення,” або тату, або комусь з них біля могили, обіцяючи, що ви зустрінете їх, і ви—ви ще досі не зробили того приготування. Чи не думаєте ви, що тепер слушна нагода зробити це?
Вибачте мені мою нестриманість. Але, о-о, ви не усвідомлюєте, друзі. Ви не знаєте, що—що то за жертва! То не є чимось дуже-то цікавим, навряд чи, щодо історії життя.
E-133 While we have our heads bowed, I wonder in this great, huge auditorium this afternoon, how many of you say "Brother Branham, I want to meet my loved ones too. I--I--I've got some loved ones just across the river yonder?" Maybe you made a promise that you'd meet them, maybe when you told mother good-bye up there at the grave that day, may when you told little sister good-bye, or dad, or some of them at the grave, promised you'd meet them, and you--you've never made that preparation yet. Don't you think it's a good time now to do it?
Excuse my breaking down. But, oh, my, you don't realize, friends. You don't know what--what sacrifice. That's not a spot, hardly, of the life story.
E-134 Хто з вас хотів би зараз підвестися та пройти сюди для молитви, сказати: “Я хочу зустрітися з моїми коханими”? Підводьтеся там в аудиторії та підходьте сюди. Ви зробите так? Якщо хтось іще не зробив цього приготування. Благословить вас Бог, добродію. Я бачу, як підходить немолодий темношкірий чоловік, інші підходять. Рухайтеся, ви, що там вгорі на балконах, просто рухайтеся до проходу. Або підведіться, хто хоче, щоб його просто зараз згадали в слові молитви. Ось так. Підведіться на ноги. Це добре. Підведіться, повсюди, хто хотів би сказати: “В мене отам батько, в мене там мати, або кохана там. Я хочу прийти побачити їх. Я хочу зустріти їх в мирі.” Чи не підніметеся ви, лише підведіться на ноги, де б ви не були в аудиторії. Підведіться на ноги, скажіть: “Я хочу прийняти.”E-134 How many of you would like to raise up now and walk up here for prayer, say, "I want to meet my loved ones?" Raise up out of the audience and come down here. Will you do it? If somebody has never made that preparation yet. God bless you, sir. I see an aged colored man coming out, others coming. Move yourself, you in the balconies up there, just move right out into the aisle. Or stand up, you who wants to be remembered in a word of prayer just now. That's it. Stand right up to your feet. That's good. Stand up, everywhere, you who'd say, "I've got a father over yonder; I've got a mother or a loved one over yonder. I want to go see them. I want to meet them in peace." Will you raise up, just stand up to your feet, anywhere in the audience. Stand up to your feet, say, "I want to accept."
E-135 Благословить вас Бог, жіночко. Благословить вас Бог, там позаду. І благословить вас отам. Благословить вас Господь тут, добродію. Це так. Вгорі на балконах, благословить вас Господь. Повсюди, підведіться на ноги, щоб звершити слово молитви, поки Святий Дух перебуває тут і діє на наші серця, щоб—щоб—щоб розбити.
Ви знаєте, чого церква сьогодні потребує — це розбиття. Нам потрібно піти до Дому Ганчара. Наше незграбне саморобне богослов’я іноді відмовляється працювати. Що нам потрібно — це старомодне розбиття, покаяння в наших серцях, стати м’якими по відношенню до Бога. Чи це тепер всі, що готові підвестися?
Схилимо наші голови тоді для молитви.
E-135 God bless you, lady. God bless you back there. And bless you up there. Lord bless you here, sir. That's right. Up in the balcony, the Lord bless you. All around, everywhere, stand up to your feet now to have a word of prayer, while the Holy Spirit is here and moving upon our hearts to--to--to break up.
You know, what the church needs today is a breaking up. We need to go down to the Potter's house. Our stiff homemade theology sometime doesn't work so good. What we need is an old fashion breaking up, repentance in our hearts, getting mellow towards God. Is that all now that's ready to stand? Let us bow our heads then for prayer.
E-136 О Господи, Який привів Ісуса знову для…з мертвих, щоб через віру виправдати всіх нас, що вірять. Я благаю, Господи, щоб оці, хто зараз стоїть на ногах, щоб прийняти Тебе, я благаю, щоб їм було дароване прощення. І, о Господи, я благаю, щоб вони прийняли Тебе як свого Спасителя і Царя і Коханого. І, можливо, на тому боці моря у них там є тато чи мама чи іще хто-небудь. Одне є певним — в них є Спаситель. Нехай їм буде вибачено їхні гріхи, і всі їхні беззаконня будуть стерті геть, щоб їхні душі могли бути омиті в Крові Ягняти, і щоб вони віднині жили в мирі.
І одного славного дня, коли все це скінчиться, нехай ми зберемося разом у Твоєму Домі, і будемо там як нерозбиті родини, зустрінемо наших коханих, які чекають на іншому боці. Це, ми передаємо їх Тобі, що “Ти збережеш у повнім спокої того, чиє серце покладає надію на Тебе.” Даруй це, Господи, оскільки ми передаємо їх Тобі. В Ім’я Твого Сина, Господа Ісуса. Амінь.
E-136 O Lord, Who brought again Jesus for the--from the dead, to justify all of us by faith, believing. I pray, Lord, that these who are standing now to their feet to accept Thee, I pray that forgiveness will be to them. And, O Lord, I pray that they will accept You as their Saviour and King and Lover. And maybe they got a mama or a papa or somebody just across the sea. There's one thing sure; they got a Saviour. May they be forgiven of their sins and all their iniquity blotted out, that their souls may be washed in the Blood of the Lamb, and they live in peace from hereafter.
And some glorious day when it's all over, may we gather at Your house, and be there as unbroken families to meet our loved ones that's waiting on the other side. This we commit them unto Thee, that "Thou will keep him in perfect peace whose heart is stayed upon Him." Grant it, Lord. As we commit them to Thee, in the Name of Thy Son, the Lord Jesus. Amen.
E-137 Бог благословить вас. Я певен, що працівники бачать, де ви стоїте, і за декілька хвилин вони будуть просто біля вас.
А тепер до тих, хто братиме молитовні картки. Біллі, де Джин та Лео, вони ззаду? Вони тут щоб роздати молитовні картки просто за декілька хвилин. Брат розпустить зібрання в молитві, і молитовні картки будуть роздані. Ми повернемося сюди за якусь мить, щоб молитися за хворих. Гаразд, Брате.
E-137 God bless you. I'm sure the workers see where you're standing, and they will be right with you in a few minutes.
And now to those who are going to receive prayer cards. Billy, where's Gene and Leo? They in the back? They're here to give out the prayer cards just in a few minutes. Brother will dismiss the audience in prayer, and the prayer cards will be given out. We'll be back here just in a little bit to pray for the sick. All right, brother...?...

Нагору

Up